Вас звинувачують у порушенні NDA. Які судові перспективи?
Укладення NDA (Non-Disclosure Agreement) — є сталою практикою для захисту конфіденційної інформації між сторонами договору. Фактично, NDA виконує запобіжну функцію, спрямовану на недопущення розголошення та витоку конфіденційної інформації.
Чинне законодавство визначає поняття комерційної таємниці – це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію (ч. 1 ст. 505 Цивільного кодексу України).
Зазначимо, що немає заборони на укладення NDA як окремого виду цивільно-правового договору, це дозволяє сторонам самостійно визначати умови договору. Наприклад, такий договір може містити як загальні, так і дуже детальні положення про обсяг відомостей, коло осіб, які мають доступ, способи захисту та відповідальність за порушення.
Актуальна судова практика щодо NDA спорів.
Кейс 1. Публікації в соціальних мереж як доказ порушення NDA. Перемога Позивача.
Розглянемо справу № 757/17647/19-ц (Рішення Печерського районного суду м. Києва від 08.11.2022)
До суду звернулося ТОВ з позовом до свого працівника про стягнення коштів, а саме упущеної вигоди. Позов вмотивований тим, що між позивачем та відповідачем укладено договір про нерозголошення конфіденційної інформації.
Позивач вказує, що відповідач порушив умови вказаної угоди та розголосив конфіденційну інформацію, яку він отримав від позивача. Таким чином, внаслідок такого розголошення позивачу завдано збитки у формі упущеної вигоди, зокрема, один із замовників позивача відмовився співпрацювати з позивачем через те, що відповідач розголошує конфіденційну інформацію.
Читайте більше: Договір про конфіденційність (NDA) – що я підписую?
В якості доказів позивачем було надано надано роздруківки публікацій відповідача з його особистих сторінок в мережі Facebook та LinkedIn в яких відповідач неправомірно опублікував наступну інформацію: відомості щодо контрагентів позивача; інформацію про те, чим займається позивач та про попередні продажі продукту, розробкою якого займався позивач.
Що цікаве в цьому NDA рішенні?
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України “Про доступ до публічної інформації” конфіденційною визнається інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.
Відповідно до угоди про конфіденційність яка була укладена між сторонами відповідач зобов`язувався забезпечити збереження конфіденційної інформації.
Як вказується, угодою передбачено, що відповідач зобов`язується не використовувати, не розголошувати і не передавати третім особам для будь-яких цілей, свідомо або навмисно, прямо або побічно, конфіденційну інформацію, отриману у зв`язку зі співробітництвом сторін, в тому числі при виконанні будь-якої угоди/договору, а також не здійснювати дій, спрямованих на незаконне використання і збирання конфіденційної інформації.
Абзацом 2 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 визначено, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Відповідно до статті 22, 623 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
У даній справі суд дійшов висновку, що відповідач, оприлюднивши у соціальних мережах інформацію про діяльність позивача, контрагентів та комерційні дані, порушив умови договору та спричинив збитки у формі упущеної вигоди. Враховуючи наявність доказів, зокрема публікацій та причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідача і збитками, суд задовольнив позовні вимоги.
Читайте більше: NDA працює? ІТ-адвокати відповідають. Судова практика
Кейс 2. Несанкціонований доступ до конфіденційної інформації. Чи ні?
Розглянемо справу № 752/5775/16-ц (Постанова Верховного Суду від 28.02.2019)
У цьому кейсі ТОВ звернулося до суду з позов про притягнення до відповідальності за привласнення та неправомірне використання у власних цілях комерційної таємниці юридичної особи.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що відповідачка працювала у компанії позивача та здійснила несанкціонований вхід через корпоративну систему «Redmine». Хоча фактично на період входу знаходилася у декретній відпустці.
Зазначимо, що між позивачем і відповідачем було підписано згоду про нерозповсюдження відомостей, які становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію.
Після чого отримавши доступ до інформації яка містить комерційну таємницю розголосила її компанії конкуренту. Даний висновок був отриманий в результаті проведення службового розслідування в компанії позивача. В результаті чого відповідачку було звільнено з посади старшого менеджера компанії.
Які докази враховує суд?
З пояснень представника позивача випливає, що на підтвердження обставин зазначених у позові, позивач припускає, що відповідачка отримала доступ до інформації яка містить комерційну та конфіденційну інформацію, при цьому не вказуючи яку конкретно інформацію та у якому обсязі.
Згідно із частиною першою статті 420 ЦК України до об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп’ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.
Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.
Зазначимо, що частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В ході розгляду справи, а зокрема на стадії дослідження матеріалів справи, представником позивача, також не було надано суду будь-яких доказів на обґрунтування позовних вимог, оскільки такі ґрунтуються на припущеннях, про що представник позивача прямо зазначив в судовому засіданні.
Як наслідок суд відмовив у задоволенні позову.
Ця справа ілюструє, що хоча між сторонами і було підписано згоду про нерозповсюдження відомостей, які становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію, це не звільняє позивача від обов’язку довести належними та допустимими доказами факт отримання, розголошення чи використання такої інформації, підтвердити її статус як комерційної таємниці та встановити завдання шкоди.
Висновки
Проаналізувавши ці два кейси ми можемо дійти до висновку, що NDA є важливим інструментом захисту конфіденційної інформації, однак його ефективність напряму залежить від здатності сторони довести факт порушення.
Наявність підписаного NDA сама по собі не гарантує успіху в суді. Для задоволення позовних вимог необхідно надати належні й допустимі докази, які підтверджують: факт отримання, розголошення або використання інформації, наявність завданої шкоди та причинно-наслідковий зв’язок.
