Виклик на допит. Як реагувати ІТ-бізнесу та розробникам?

  1. Вступ
  2. Сутність, мета і підстави допиту
  3. Хто може бути допитаний як свідок і з яких питань?
  4. Які обставини обумовлюють виклик на допит?
  5. Хто має право проводити допит?
  6. Де може проводитись допит?
  7. Коли може відбуватись допит?
  8. Як здійснюється виклик на допит?
  9. Які права та обов’язки має свідок?
  10. Які наслідки неприбуття на виклик?
  11. А все ж таки, чи можна не з’явитись за викликом або оскаржити його?
  12. Чи можна відмовитись від давання показань на допиті?
  13. Як діяти після отримання повістки? Підготовка до допиту.
  14. Як поводитись при допиті?
  15. Висновки

Вступ

Допит – це одна з найбільш розповсюджених слідчих дій під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях. Нажаль, доволі часто виклик на допит застосовується стороною обвинувачення не лише з метою отримання відомостей, що мають значення для досудового розслідування, а для вчинення тиску на керівників і працівників компаній. Адже такі виклики є джерелом надмірного стресу, вносять несподівані корективи до трудових процесів у Вашій компанії, вимагають додаткових зусиль для організації свого часу і взагалі можуть викликати у пересічної особи емоційний дискомфорт через нічим невиправданий «синдром вини» за відсутності об’єктивних підстав для його появи.

Оскільки ж сфера ІТ є одним з сегментів вітчизняного бізнесу, що з часом все більше наражаються на неправомірне втручання правоохоронців у їх діяльність, керівникам і працівникам ІТ-компаній з високою імовірністю доведеться зіткнутись з необхідністю отримання повістки та явки до слідчого для давання показань.

Тож розглянемо визначення і сутність допиту в кримінальному провадженні, мету і підстави його здійснення, порядок виклику та проведення даної слідчої дії. Звертаємо увагу, що у даній статті ми торкнемося зазначених питань у контексті саме допиту свідка, оскільки якраз у такому статусі викликають особу в ситуаціях, коли вона прямо не підозрюється у причетності до кримінального правопорушення, але їй можуть бути відомі обставини, що на думку слідчого мають значення для кримінального провадження.

У зв’язку з цим, предметом даної статті не є тактика і методика захисту під час допиту осіб, підозрюваних у вчиненні кримінальних правопорушень, а розглядається найдоцільніший алгоритм дій, що дозволить ефективно протидіяти намаганням правоохоронців використати виклики і допити керівників і працівників компанії як фактор тиску на неї, а також пройти дану процедуру з мінімальними репутаційними та емоційними втратами, забезпечити дотримання з боку слідчого належної правової процедури, ефективну реалізацію наданих свідку процесуальних прав з тим, щоби не бути підданим необґрунтованому процесуального примусу.

Крім того, на практиці часто в якості свідків викликаються особи, які були ініціаторами звернення до правоохоронних органів із заявою про кримінальне правопорушення (або представники компаній-заявників). Як правило, реагування на виклик таких осіб не викликає в останніх особливих питань, адже вони особисто зацікавлені в наданні слідчому/прокурору відомостей про відомі їм обставини кримінального провадження.

Також звертаємо увагу, що в даній статті ми окремо не торкатимемось процедури розслідування кримінальних проступків у формі дізнання, обмежившись порядком допиту свідка під час досудового розслідування злочинів.

Сутність, мета і підстави допиту

Виходячи зі змісту глави 20, статей 223, 224 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), допит у кримінальному провадженні являє собою різновид слідчих (розшукових) дій, тобто дій, спрямованих на отримання й збирання доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні (ч.1 ст.223 КПК).

Підставою для проведення слідчої дії, зокрема і допиту, є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети (ч.2 ст.223 КПК), тобто – здобуття нових чи перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Відповідно до ч.1 ст.84 КПК, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню.

Згідно з ч.1 ст.95 КПК, відомості, які надаються під час допиту (у тому числі свідком) щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, які мають значення для нього, є показаннями, що у свою чергу виступають процесуальним джерелом доказів (ч.2 ст.84 КПК).

Відповідно до ч.5 ст.95 КПК, особа дає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто (за винятком випадків, передбачених цим Кодексом).

Підсумовуючи викладене, можемо дійти висновку, що легітимною метою допиту є отримання фактичних даних стосовно обставин, які підлягають встановленню під час досудового розслідування, а законною підставою для його проведення – наявність достатніх відомостей про те, що певній особі, яка підлягатиме допиту, відомі або можуть бути відомі такі обставини внаслідок того, що вона особисто сприймала або виступала учасником певних подій і тим самим здатна підтвердити або спростувати відповідні факти.

Додамо, що під час досудового розслідування Вам також можуть запропонувати надати пояснення в порядку ч.8 ст.95 КПК, які не є показаннями свідка. Така процедура засовується, як правило, або до початку досудового розслідування (внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань) на етапі перевірки підстав для цього, або під час нього стосовно особи, про яку є дані щодо причетності до кримінального правопорушення. Тому це може бути сигналом, що особа у подальшому ризикує набути статусу підозрюваного.

Хто може бути допитаний як свідок і з яких питань?

Відповідно до ч.1 ст.65 КПК, свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.

Такі обставини визначені ст.91 КПК. До них відносяться:

  • час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення (п.1 ч.1 ст.91 КПК);
  • винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета його вчинення (п.2 ч.1 ст.91 КПК);
  • вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (п.3 ч.1 ст.91 КПК);
  • обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження (п.4 ч.1 ст.91 КПК);
  • обставини, які підтверджують одержання внаслідок кримінального правопорушення грошей, цінностей чи іншого майна, або їх походження від такого майна, або їх призначення для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, або в якості винагороди за його вчинення, або для його фінансування та матеріального забезпечення, або в якості засобів чи знарядь його вчинення;
  • відомості про місцезнаходження розшукуваного підозрюваного (ч.5 ст.280 КПК).

Особа набуває статусу свідка з моменту її виклику в установленому законом порядку, і саме з даного часу набуває прав і обов’язків свідка.

Враховуючи сформульовану законодавцем підставу проведення слідчої дії, у тому числі й допиту (ч.2 ст.223 КПК), а саме можливість досягнення її мети шляхом отримання нових чи перевірки наявних доказів у кримінальному провадженні, тобто фактичних даних стосовно значимих для кримінального провадження обставин (ст.84 КПК), а виклик особи (зокрема для участі в допиті) застосовується з метою досягнення дієвості кримінального провадження, слід дійти висновку, що виклик і допит може стосуватись лише особи, про яку є дані, що їй відомі такі обставини та вона може дати показання з приводу них.

Тобто, хоча виклик і допит самі по собі не потребують попереднього судового дозволу, а здійснюються за ініціативою слідчого/прокурора, правомірність цих дій залежить від позитивної відповіді на питання: чи входять обставини, з яких проводитиметься допит, до предмету доказування, визначеного ч.1 ст.91 КПК; чи існують на момент виклику підстави вважати, що такі обставини відомі особі, яка підлягатиме допиту.

У свою чергу, неправомірним є намагання слідчого чи прокурора допитати ту чи іншу особу за відсутності об’єктивних даних про те, що такій особі можуть бути відомі обставини, які утворюють предмет доказування у кримінальному провадженні, тобто, іншими словами – «смикання» на допити під надуманими приводами заради самого факту виклику особи, а не отримання від неї важливих для слідства відомостей.

Таким чином, визначені процесуальним законодавством повноваження сторони обвинувачення викликати і допитувати свідків обмежуються можливістю досягнення мети допиту (отримання відомостей, що можуть бути доказами у кримінальному провадженні), а за відсутності такої мети виклик і сам допит є безпідставними і неправомірними, тож можуть розглядатись як порушення належної процедури і неправомірний процесуальний примус.

Конкретний предмет допиту свідка визначається фабулою того кримінального провадження, в якому його викликано.

У контексті теми статті у загальних рисах визначимо предмет допиту свідків – керівників і працівників ІТ-компаній у тих кримінальних провадженнях, фабула яких певним чином стосується окремих аспектів їх діяльності. Як правило, це обставини укладення тих чи інших господарських договорів, їх виконання, придбання та оплати товарів, встановлення і використання певного програмного забезпечення, ведення податкового і бухгалтерського обліку, сплати податків, складання і використання службових документів з указаних питань. Звичайно, це узагальнений, до певної міри стандартизований опис питань, які можуть цікавити слідство під час допиту керівників та працівників ІТ-компаній. Для їх конкретизації необхідно аналізувати фабулу конкретного кримінального провадження, враховуючи етап досудового розслідування, обсяг матеріалів, що перебувають у розпорядженні слідчого на момент допиту, рівень обізнаності у відповідних питаннях особисто особи, яка проводитиме допит, та ряд інших факторів.

При цьому, під час допиту керівників компанії підлягатимуть з’ясуванню питання, що стосуються її діяльності в цілому, а допит працівників стосуватиметься тих аспектів, які пов’язані з їх посадовими чи функціональними обов’язками.

Слід пам’ятати, за змістом ч.3, ч.5 ст.96 КПК свідок зобов’язаний давати показання тільки щодо відомих йому обставин справи і лише тих, які він сприймав особисто. Особисті думки певної особи чи її висновки з тих чи інших питань можуть сприйматися в якості показань лише в разі, якщо вони ґрунтуються на спеціальних знаннях даної особи у певній сфері та пояснюють інші надані нею показання (ч.6 ст.95 КПК).

Частина 2 ст.65 КПК визначає осіб, які не можуть бути допитані як свідки. До них належать адвокати, нотаріуси, судді, медики, священнослужителі, журналісти – з питань, які становлять відповідну професійну таємницю.

Також слід пам’ятати, що суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч.4 ст.95 КПК). Зважаючи на це, не слід перебільшувати вагомість допиту свідка як джерела доказів, принаймні у тих категоріях кримінальних правопорушень, що найчастіше дотичні до ІТ-сфери (а саме, пов’язані зі службовою, господарською діяльністю, використанням високих технологій і т.п.). Адже, характер предмету доказування по таких категоріях кримінальних проваджень визначає необхідність доведення відповідних обставин передусім іншими джерелами доказування, такими як документи, зокрема електронні, речові докази, висновки експертів. Допит свідка у таких провадженнях слід розглядати скоріше як додатковий засіб для перевірки інших, вже отриманих доказів.

Крім того, зважаючи на зміст обставин, що входять до предмету доказування у кримінальних провадженнях про злочини зазначеної категорії, допит свідка по них, як правило, не може виступати процесуальним першоджерелом для їх підтвердження. Так, факт укладання того чи іншого контракту доводиться його примірником, підписаним сторонами, факт здійснення господарської операції – відповідними первинними бухгалтерськими документами, факт оплати – належним платіжним документом та банківською випискою, факт підписання документу певною особою – висновком судової почеркознавчої експертизи, обсяг господарських операцій – довідкою спеціаліста та висновком експерта-економіста, і т.п. За своїм характером наведені та інші подібні обставини не можуть підтверджуватись показаннями за відсутності інших джерел доказів. Та навпаки, за наявності відповідних документів та експертних висновків протилежні за змістом показання, як правило, не можуть бути прийняті як самодостатні для спростування відповідних обставин. З огляду на це, показання свідків по даній категорії кримінальних проваджень мають переважно субсидіарне значення, виступаючи додатковим джерелом, що підтверджують обставини, підтверджені іншими джерелами доказів.

Разом з тим, в окремих випадках показання свідка можуть розкривати та деталізувати супутні обставини стосовно тих чи інших питань діяльності компанії, які самі по собі не випливають зі змісту первинних, кадрових та інших документів – наприклад, процес прийняття рішення щодо укладення того чи іншого договору, ведення переговорів, факт вказівок керівництва працівникам компанії, які не оформлювались письмовими розпорядженнями, тощо.

Крім того, цілком самостійне доказове значення мають показання свідків стосовно обставин, пов’язаних з реєстрацією юридичних осіб без легітимної мети здійснення господарської діяльності на номінальних (підставних) власників та/або керівників, використанням реквізитів фіктивних суб’єктів господарювання у господарських операціях, бухгалтерським супроводженням такої діяльності конкретними фізичними особами, використанням найманої праці без належного оформлення трудових відносин, неофіційними виплатами винагороди за працю без відображення у відповідних документах, використання нелегального програмного забезпечення та деяких інших обставин, з якими залежно від фабули конкретного кримінального провадження можуть стикнутись у тому числі ІТ-компанії та їх працівники.

Які обставини обумовлюють виклик на допит?

Загалом, вірогідність допиту тієї чи іншої особи у певному кримінальному провадженні залежить від сукупності ряду факторів об’єктивного і суб’єктивного характеру, таких як:

  • обставини конкретного кримінального провадження, зі змісту яких може випливати імовірна обізнаність певної конкретної особи з приводу значимих для досудового розслідування обставин, а отже – і наявність очевидних підстав для її допиту;
  • «перспективність» кримінального провадження за уявленням слідчого чи процесуального керівника, яка може виражатись у наявності (або навпаки – відсутності) об’єктивних підстав прийняти у ньому процесуальне рішення щодо повідомлення про підозру та направлення до суду обвинувального акту, а отже – і необхідність провести допити тих чи інших осіб;
  • існування стороннього впливу на слідчого/прокурора у вигляді неправомірних вказівок щодо вчинення тиску на певну особу чи компанію шляхом викликів і допитів її керівників;
  • процесуальні вказівки прокурора, керівника чи слідчого судді (наприклад, при скасуванні попередньо прийнятого рішення про закриття кримінального провадження) стосовно допиту певних осіб;
  • перебування стану досудового розслідування у певному кримінальному провадженні на контролі уповноважених осіб, що спонукатиме слідчого активніше проводити слідчі дії, найбільш очевидними з яких є допити свідків.

Виходячи з наявності чи відсутності перелічених та інших факторів, можна умовно виділити наступні процесуальні ситуації, за яких працівників компанії слідчий імовірно викликатиме на допит:

  • по-перше, допити у кримінальному провадженні можуть проводитись за об’єктивної потреби, коли необхідність отримання показань від тих чи інших осіб розумно випливає з обставин і стадії досудового розслідування;
  • по-друге, проведення слідчих дій, зокрема і допитів, без об’єктивної потреби, для формального наповнення матеріалів провадження та імітування активної процесуальної діяльності;
  • по-третє, здійснення допитів не з легітимною метою, а для вчинення у такий спосіб тиску на компанію або її керівництво.

Наведеними ситуаціями визначається і зацікавленість слідчого та відповідно спрямованість його зусиль під час допиту.

Так, у першому випадку слідчий очевидно матиме намір встановити важливі для досудового розслідування обставини, а тому будь за що наполягатиме на детальному допиті в обсязі, необхідному для слідства, намагаючись обов’язково отримати від Вас показання певного змісту, у зв’язку з чим протидіятиме Вашим спробам уникнути участі у цій слідчій дії, та не виключено, що викликатиме Вас для повторного та/або одночасного допиту з іншими особами.

Окремим різновидом такої ситуації є та, за якої особисто Ваші показання не мають вирішального значення для закінчення досудового розслідування, а Ваш допит обумовлений необхідністю забезпечення повноти розслідування, відпрацювання всіх версій події тощо. У такому випадку імовірно слідчому достатньо підвередити хай навіть формальну причину, яка унеможливлює Вашу явку до нього на даний момент часу, щоб він закінчив досудове розслідування і без Вашого допиту.

У другій ситуації слідчий, не будучи зацікавленим в інформативності Ваших показань, природньо обмежиться або однократним формальним допитом, або навіть за Вашої неявки з тих чи інших причин – долученням до матеріалів провадження рапорту про неможливість його проведення, щоб не витрачати час і не затримуватись з прийняттям кінцевого процесуального рішення (як правило, про закриття провадження).

У третьому випадку слідчий, діючи у власних інтересах або під впливом неправомірних вказівок керівництва, прохань сторонніх осіб, керуючись корисливими або кар’єрними спонуканнями, намагатиметься неодноразово викликати Вас на допит, у разі неявки звертатиметься до слідчого судді за отриманням дозволу на примусовий привід, а під час допиту імовірно вдаватиметься до спроб психологічного тиску і т.п.

Звичайно, це до певної міри узагальнено-абстрактні описи тих фактичних умов, за яких може мати місце виклик Вас на допит в якості свідка і подальше його проведення. Кожна конкретна ситуація тут є індивідуальною і потребує окремого аналізу, тактики реагування на виклик і лінії поведінки під час допиту.

Для того, щоб постійно «тримати руку на пульсі», рекомендуємо регулярно моніторити Реєстр судових рішень на предмет наявності у фабулах ухвал слідчих суддів реквізитів Вашої компанії, а також її контрагентів. Адже поява в описі обставин кримінального правопорушення назви компанії – стабільна ознака вірогідного виклику на допит її керівників та/або працівників. Залежно від конкретних обставин провадження, можливо також окреслити орієнтовне коло питань, що будуть з’ясовуватись під час майбутнього допиту, вибудувати лінію показань, підготувати необхідні документи, з’ясувати потрібні обставини.

Хто має право проводити допит?

За змістом ч.2 ст.93 КПК, збирання доказів у кримінальному провадженні шляхом безпосереднього проведення слідчих дій здійснюється стороною обвинувачення, яку представляють слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор (п.19 ч.1 ст.3 КПК).

Виходячи з викладеного, право проведення допиту у кримінальному провадженні надається:

  • прокурору (п.4 ч.2 ст.36 КПК);
  • керівнику органу досудового розслідування (п.6 ч.2 ст.39 КПК);
  • слідчому (п.2 ч.2 ст.40 КПК);
  • співробітникам оперативних підрозділів органів Національної поліції, Служби безпеки, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, Державної фіскальної служби, Державної прикордонної служби, Державної кримінально-виконавчої служби – лише за дорученням слідчого, дізнавача, прокурора (ст.40 КПК).

Іншим учасникам кримінального провадження, таким як підозрюваному, захиснику, потерпілому, цивільному позивачу й відповідачу, їх представникам та іншим, право безпосереднього проведення слідчих (розшукових) дій, у тому числі й допиту, процесуальним законом не надане. Вказані особи мають право ініціювати проведення слідчих дій, зокрема і допиту, шляхом подання відповідних клопотань слідчому, прокурору (ч.3 ст.93, ст.221 КПК).

Згідно з п.17 ч.1 ст.3 КПК, статусом слідчих наділені уповноважені здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень службові особи таких органів:

  • Національної поліції (далі – НП);
  • Служби безпеки (далі – СБ);
  • податкової міліції у складі Державної фіскальної служби (далі – ДФС, на перехідний період відповідно до постанов КМУ від 18.12.2018 № 1200, від 25.09.2016 № 846);
  • Державного бюро розслідувань (далі – ДБР);
  • Національного антикорупційного бюро України (далі – НАБ).

Відповідними підрозділами є слідчі підрозділи НП, СБ, ДФС, ДБР, а також підрозділи детективів і внутрішнього контролю НАБ (ч.2 ст.38 КПК).

Більш детальний перелік конкретних підрозділів, що входять до структури органів досудового розслідування, наведений у п.8 ч.1 ст.3 КПК, де міститься визначення їх керівників, а саме: Головне слідче управління, слідче управління, відділ, відділення органів НП, СБ, ДФС, Головне слідче управління, слідче управління, відділ органів ДБР, Головний підрозділ, підрозділ, відділ детективів та підрозділ внутрішнього контролю НАБ.

Особи, наділені статусом слідчих у вказаних органах, обіймають посади слідчих, старших слідчих, старших слідчих в особливо важливих справах центральних і територіальних органів НП, СБ, ДФС, ДБР, а також детективів і старших детективів підрозділів детективів НАБ.

Що стосується оперативних працівників, які уповноважені проводити допити за дорученням слідчих, організаційна структура відповідних підрозділів визначається з урахуванням положень ст.5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», ч.3 ст.13 Закону України «Про Національну поліцію» (до них належать кримінальна і спеціальна поліція), ст.10 Закону України «Про Службу безпеки України», підп. в) ч.2 ст.5 Закону України «Про організаційно-правові засади боротьби з організованою злочинністю», абзацом восьмим п.2 постанови КМУ від 18.12.2018 № 1200, іншими законодавчими і підзаконними актами. Крім того, з орієнтовною структурою оперативних підрозділів можна ознайомитись на офіційних веб-порталах відповідних органів.

До них належать:

  • у складі НП – підрозділи кримінальної поліції (карного розшуку; стратегічних розслідувань; захисту інтересів суспільства та держави; протидії злочинності, пов’язаній з торгівлею людьми, та незаконній міграції; боротьби з наркозлочинністю; кіберполіції; внутрішньої безпеки (https://www.npu.gov.ua/about/struktura/struktura/ ):
  • у складі СБ (боротьби з корупцією і організованою злочинною діяльністю; контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки; контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки; контррозвідки; захисту національної державності; боротьби з тероризмом (https://ssu.gov.ua/tsentralne-upravlinnia);
  • у складі ДФС – протидії економічним правопорушенням; власної безпеки (http://sfs.gov.ua/pro-sfs-ukraini/struktura-/aparat-/):
  • у складі ДБР – Головне оперативне управління та відповідні управління у складі територіальних управлінь; внутрішнього контролю (https://dbr.gov.ua/struktura);
  • у складі НАБ – підрозділи детектив, внутрішнього контролю (функціонал детективів поєднує слідчі й оперативні функції).

При цьому, описана структура з тими чи іншими особливостями дублюється як на центральному, так і на територіальному рівні.

Ми присвятили стільки уваги опису структури слідчих і оперативних підрозділів правоохоронних органів, оскільки орієнтування у їх побудові та функціональному призначенні знадобиться при визначенні того, чи уповноважена особа викликає Вас на допит і має намір проводити дану слідчу дію. Адже, виклик на допит до працівників інших структурних підрозділів зазначених органів (наприклад, патрульної поліції, дільничних офіцерів поліції) процесуальним законом не передбачений, а отже, є неправомірним. Разом з тим, слід мати на увазі, що відсутність повноважень проводити допит не означає відсутності у відповідних службових осіб права вручати повістку, оскільки ч.6 ст.135 КПК наділяє таким правом, на відміну від суто проведення допиту, будь-яких працівників правоохоронних органів безвідносно наявності у них слідчих і оперативних функцій.

Де може проводитись допит?

Структурна побудова органів досудового розслідування змістовно пов’язується з визначеним процесуальним порядком місцем проведення такої слідчої дії, як допит.

Адже, згідно з ч.1 ст.224 КПК, допит може бути проведено за місцем проведення досудового розслідування, а в іншому місці – тільки за погодженням з особою, яку мають намір допитати.

Місце досудового розслідування визначається відповідно до положень ст.218 КПК, відповідно до ч.1 якої, досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.

Таким чином, місце проведення досудового розслідування визначається територіальною юрисдикцією того органу, який його проводить. Іншими словами, проведення слідчої дії, у тому числі й допиту, за місцем проведення досудового розслідування – означає здійснення даної слідчої дії у приміщенні того органу досудового розслідування, слідчий якого здійснює досудове розслідування у відповідному кримінальному провадженні (номер якого зазначений у повістці про виклик – див. таблицю нижче).

Як зазначалось, органами досудового розслідування є конкретні структурні (слідчі) підрозділи НП, СБ, ДФС, ДБР, НАБ, перелік яких наводився вище.

Ці підрозділи, як правило, розташовуються за відповідними юридичними адресами тих органів, у структурі яких вони діють. Проте, в окремих випадках робочі місця слідчих вказаних підрозділів можуть перебувати у різних приміщеннях поза місцезнаходженням основного органу.

Так, свого часу у складі слідчого управління прокуратури міста Києва діяло чотири слідчих відділи, розташованих за окремими адресами в різних районах столиці. На теперішній час така ситуація характерна для ДБР, окремі слідчі підрозділи центрального апарату якого розташовані за різними адресами у трьох районах м. Києва (Печерському, Шевченківському, Подільському), а кожне з територіальних управлінь поширює свою діяльність на декілька областей (ч.4 ст.9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»), у зв’язку  з чим робочі місця слідчих відповідного територіального управління розташовані у кожній відповідній області. Аналогічний принцип організації роботи має місце у Четвертому підрозділі детективів Головного підрозділу детективів НАБ, робочі місця працівників якого знаходяться у містах Києві, Харкові, Одесі, Львові. Крім того, за різними адресами у м. Києві розташовуються робочі місця слідчих Головного слідчого управління НП і окремих територіальних підрозділів ГУНП у м. Києві.

Яким чином визначається місце проведення досудового розслідування у таких випадках, КПК прямо не визначає. А отже, без прямої відповіді залишається і питання, чи є правомірним проведення допиту (без попереднього погодження зі свідком) поза адресою розташування основного структурного слідчого підрозділу відповідного правоохоронного органу.

Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ свого часу в листі від 16.06.2016 р. № 223-1650/0/4-16 з даного питання роз’яснив, що органом досудового розслідування в конкретному кримінальному провадженні є не сам правоохоронний орган (Національна поліція України, Служба безпеки України, Національне антикорупційне бюро України), а його відповідний слідчий підрозділ (управління, відділ), визначений у ч.1 ст.38 КПК. У випадку проведення досудового розслідування слідчою групою підставою для визначення територіальної юрисдикції є постанова керівника відповідного органу досудового розслідування про створення слідчої групи, в якій визначено місце проведення досудового розслідування.

Разом з тим, дане роз’яснення стосується розмежування місцезнаходження основного органу та слідчого підрозділу, що діє в його складі, але не торкається ситуації, коли за різними адресами знаходяться робочі місця окремих слідчих у складі відповідного слідчого підрозділу.

Дане питання неодноразово ставало предметом судового розгляду (див., серед іншого):

  • ухвала ВС/ККС від 22.04.2020 по справі № 487/7605/19, номер рішення в Реєстрі № 88880636;
  • ухвала Київського апеляційного суду від 18.02.2020 по справі №761/1665/20, номер рішення в Реєстрі 87825919;
  • ухвала Київського апеляційного суду від 03.02.2020 по справі №  761/48011/19, номер рішення в Реєстрі 87364700;
  • ухвала Київського апеляційного суду від 16.12.2019 по справі №761/44873/19, номер рішення в Реєстрі 86466857.

У вказаних та інших рішеннях суди зазначали, що територіальна підслідність у кримінальному провадженні визначається місцем офіційного розташування слідчого підрозділу відповідного органу.

Крім того, законність видання директором ДБР наказу про розмежування територіальної юрисдикції окремих слідчих підрозділів даного органу ставала предметом оцінки в адміністративному судочинстві по справі № 520/654/2020 (рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2020, в Реєстрі № 88405050, скасоване в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020, в Реєстрі № 91956329).

Без прямої відповіді у процесуальному законі залишається також питання правомірності проведення допиту за місцем розташування органу прокуратури (якщо виклик здійснюється до прокурора, який має намір допитати особу) або оперативного підрозділу, працівник якого за відповідним дорученням слідчого/прокурора збирається провести допит у своєму робочому кабінеті. Адже, як зазначалось, місце проведення допиту за змістом процесуального законодавства визначається саме через місцезнаходження досудового розслідування, яким у свою чергу є розташування відповідного органу досудового розслідування (а не прокуратури чи оперативного підрозділу).

Така дискусія на перший погляд може мати суто теоретичний характер, якщо сам факт виклику на допит і місце його проведення не має принципового значення для свідка. У противному випадку, проблема визначення конкретного місця досудового розслідування в контексті допиту свідка на практиці може мати цілком прикладений характер, адже від цього буде залежати законність проведення допиту особи у певному місці, де фактично знаходиться робоче місце слідчого, який його проводитиме. При цьому, описані особливості законодавчого регулювання процедури допиту свідка можуть бути використані викликаною на допит особою з метою уникнення від участі в даній слідчій дії з підстав неправомірності її проведення у певному місці – у разі, якщо такий допит з тих чи інших причин є для неї небажаним, оскільки проводиться правоохоронцями не з легітимною метою, а для вчинення тиску чи з інших не передбачених законом причин.

Разом з тим, закон не забороняє за погодженням зі свідком провести його допит у будь-якому місці – за місцем проживання, тимчасового перебування, роботи, у медичному закладі тощо. Тому, якщо для Вашої явки до органу досудового розслідування існують об’єктивні перешкоди, але Ви не бажаєте переносити допит на інший день, маєте можливість запропонувати слідчому допитати Вас у запропонованому Вами місті. При цьому, однак, процесуальний закон не передбачає імперативного обов’язку слідчого погоджувати таке.

Також слід звернути увагу на передбачене ч.6 ст.218 КПК право слідчого доручити проведення слідчих дій, у тому числі й допиту, поза юрисдикцією місця досудового розслідування – відповідному органу за територіальністю. За змістом законодавства, у таких випадках виклик на допит і сам допит свідка таким органом, розташованим поза місцем досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, слід розцінювати як правомірний. Адже функціональне призначення даної норми як раз і полягає в процесуальній економії та забезпеченні прав особи, що підлягає допиту в якості свідка, але проживає чи перебуває в іншій місцевості. Бо зазвичай, такій особі зручніше і доречніше з’явитись на допит саме за місцем свого перебування, а не до іншого району чи області.

Разом з тим, процесуальний закон не містить і прямої заборони для слідчого здійснити виклик за місцем проведення досудового розслідування свідка, який проживає в іншому населеному пункті або навіть іншій області, як і не передбачає права особи відмовитись від явки з посиланням на такі обставини. Тобто, у такому разі особа зобов’язана з’явитись на виклик, але має право на відшкодування витрат, пов’язаних з викликом до іншого населеного пункту на підставі п.6 ч.1 ст.66, ч.3 ст.122 КПК, підп.1) п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 № 1104 «Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України», Інструкції про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагород особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.1996 № 710.

Відповідно до положень перелічених нормативно-правових актів, свідкам у разі необхідності прибуття за межі населеного пункту їх постійного проживання, компенсуються (відшкодовуються) такі витрати:

  • вартість проїзду до місця виклику і назад;
  • витрати, пов’язані з найманням жилого приміщення;
  • добові.

Такі витрати не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Коли може відбуватись допит?

Зауважимо, що ми ведемо зараз мову про загальні часові орієнтири, у межах яких Вас можуть викликати для допиту, а не про час проведення конкретної слідчої дії (про це нижче).

Так, згідно з ч.3 ст.214 КПК, здійснення досудового розслідування, зокрема і проведення такої слідчої дії, як допит, не допускається до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про початок досудового розслідування у конкретному кримінальному провадженні або без такого внесення.

З іншого боку, слідчі (розшукові) дії, у тому числі й допит, не можуть проводитись після закінчення строків досудового розслідування.

Як визначено у п.5 ч.1 ст.3 КПК, досудове розслідування як стадія кримінального провадження починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Разом з тим, не включається у строк досудового розслідування період часу із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до дня винесення постанови про його відновлення кримінального провадження, а також період ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження (ч.5 ст.219 КПК).

При цьому, після зупинення досудового розслідування не допускається проведення слідчих (розшукових) дій, зокрема і допитів, крім тих, які спрямовані на встановлення місцезнаходження підозрюваного (ч.5 ст.280 КПК).

Таким чином, допит може відбуватись під час досудового розслідування у конкретному кримінальному провадженні, загальна тривалість, якого визначається моментом його початку і закінчення (завершення), окресленими відповідними процесуальними рішеннями (діями) чи настанням певних подій, а також переривається актами його зупинення та відновлення.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дозволяє виділити початковий і завершальний моменти досудового розслідування, між якими може бути проведений допит, а саме:

  • початок:
  • внесення відомостей про початок досудового розслідування до Єдиного реєстру досудових розслідувань;
  • відновлення зупиненого досудового розслідування (ст.282 КПК);
  • скасування рішення про закриття кримінального провадження (ч.6 ст.36, ч.6 ст.284, п.1 ч.2 ст.307 КПК);
  • закінчення:
  • зупинення досудового розслідування (ст.280 КПК);
  • відновлення досудового розслідування після його зупинення – лише для з’ясування місцезнаходження розшукуваного підозрюваного;
  • закриття кримінального провадження (п.1 ч.2 ст.283, ст.284 КПК);
  • відкриття матеріалів досудового розслідування прокурором (слідчим) потерпілому, стороні захисту в порядку ст.290 КПК;
  • спливу строків досудового розслідування, якщо їх не було продовжено (ст.ст. 219, 294 КПК).

Знову ж таки, визначення допустимого з процесуальної точки зору моменту виклику Вас в якості свідка матиме значення у випадку заперечень з Вашого боку правомірності такого допиту, за наявності до того підстав (детальніше про що нижче).

Як здійснюється виклик на допит?

Згідно з п.1 ч.2 ст.131 КПК, виклик є різновидом заходів забезпечення кримінального провадження, мета застосування яких (зокрема і виклику) полягає в досягненні дієвості кримінального провадження.

При цьому, виклик – єдиний такий захід (не рахуючи затримання в окремих випадках), що може застосовуватись виключно за ініціативою слідчого/прокурора без попереднього дозволу слідчого судді.

За змістом ч.1 ст.135 КПК, особа може бути викликана для проведення слідчої дії, у т.ч. допиту, одним з наступних способів:

  • повісткою
  • по телефону
  • телеграмою

Виклик повісткою

Визначений КПК процесуальний механізм вручення повістки наведемо у формі таблиці.

Як

(ч.1 ст.135)

–   особисто;

–   поштою;

–   електронною поштою;

–   факсимільним зв’язком.

Ким

(ч.6 ст.135)

–   слідчим

–   прокурором

–   працівником органу зв’язку

–   працівником правоохоронного органу

Кому

(ч.ч.1,2 ст.135)

–    особисто особі, яка викликається;

–    дорослому члену сім’ї чи іншій особі, яка з нею проживає;

–    житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання;

–    адміністрації за місцем роботи

В який строк

(ч.8 ст.135)

не пізніше трьох днів до дня виклику
Підтвердження

(ст.136)

–    підпис про отримання повістки, у т.ч. на поштовому повідомленні;

–    відеозапис вручення;

–    будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом;

Що зазначається (ст.137) –    прізвище та посада слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснює виклик;

–    найменування установи, до якої здійснюється виклик;

–    адреса цієї установи, номер телефону чи інших засобів зв’язку;

–    ім’я особи, яка викликається;

–    адреса цієї особи;

–    найменування (номер) кримінального провадження, в рамках якого здійснюється виклик;

–    процесуальний статус, в якому перебуває викликана особа;

–    час, день, місяць, рік і місце прибуття викликаної особи;

–    процесуальна дія (дії), для участі в якій викликається особа;

–    наслідки неприбуття особи за викликом із зазначенням тексту відповідних положень закону, в тому числі можливість застосування приводу;

–    передбачені КПК поважні причини, через які особа може не з’явитися на виклик, та нагадування про обов’язок заздалегідь повідомити про неможливість з’явлення;

–    підпис слідчого, прокурора (або співробітника оперативного підрозділу), який здійснив виклик.

З різноманітними формами повісток можна ознайомитись в офіційних повідомленнях органів досудового розслідування, серед іншого, за наступними посиланнями:

https://dbr.gov.ua/taxonomy/term/654

https://nabu.gov.ua/novyny/povistki

https://www.gp.gov.ua/ua/news?_m=publications&_c=view&_t=rec&id=266580

https://old.gp.gov.ua/ua/news/povistky.html

https://ssu.gov.ua/povistky

Як бачимо, повістку може бути вручено в один з наступних способів.

  1. Особисто вручено Вам за місцем проживання, роботи чи в іншому місці працівником правоохоронного органу чи підприємства поштового зв’язку (листоношою, поштарем, кур’єром тощо).

За змістом ч.ч.1,2 ст.135 КПК, особисто тій особі, яка викликається, повістка може вручатись у будь-якому місці, де вказана особа на даний момент часу перебуває (за місцем проживання, роботи, навчання, під час відвідування тих чи інших державних установ, медичних закладів, закладів громадського харчування тощо).

У принципі, не радимо у такому разі відмовлятись від отримання повістки та підписання корінця чи поштового повідомлення про її вручення, оскільки, по-перше, такого права чинним процесуальним законодавством не передбачено, а по-друге, факт вручення Вам повістки може бути зафіксовано працівником правоохоронного органу за допомогою відеозапису, а працівником підприємства поштового зв’язку – шляхом проставлення відмітки про відмову в отриманні на поштовому повідомленні, і це буде являтись підтвердженням належного вручення Вам повістки (ст.136 КПК).

  1. Направлено за місцем роботи вхідною кореспонденцією, факсимільним зв’язком або офіційною електронною поштою компанії.

У такому разі повістка підлягає реєстрації у загальному порядку, передбаченому для вхідної кореспонденції, з обов’язковим проставленням дати її надходження (це є важливим для відрахування мінімального триденного строку, визначеного ч.8 ст.135 КПК – див. таблицю вище).

Слід зауважити, що закон не містить імперативної вимоги щодо направлення повістки виключно з офіційної електронної адреси органу досудового розслідування, головне, щоб текст самої повістки містив усі визначені законом реквізити.

  1. Передано Вам через родичів, членів сім’ї або інших осіб, з якими Ви проживаєте.

Слід мати на увазі, що за змістом ч.2 ст.136 КПК такий спосіб вручення повістки вважатиметься законним тільки за умови, що повістка вручається особі, з якою Ви постійно на даний момент часу проживаєте (а не, наприклад, батькам чи іншим близьким родичам, що проживають окремо – за їх місцем проживання).

Якщо дану умову дотримано, аналогічно до п.1 не радимо відмовлятись від отримання повістки, оскільки факт її вручення все одно може бути підтверджено в інший спосіб. Разом з тим, слід відмовитись від отримання повістки таким способом у випадку, якщо викликана особа за даною адресою не проживає.

У цьому разі повістку також може бути вручено зазначеним особам працівником як правоохоронного органу, так і підприємства поштового зв’язку.

  1. Передано Вам через житлово-експлуатаційну організацію за місцем проживання, а саме через представників підприємства-управителя чи уповноважену особу співвласників багатоквартирного будинку (Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»), представника ОСББ (Закон України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку»), вуличного чи квартального комітету (Закон України «Про органи самоорганізації населення»).

Аналогічно з попередніми пунктами, слід отримати повістку в такому разі, якщо Ви дійсно постійно проживаєте за відповідною адресою.

 

Виклик телефоном

Виклик телефоном також є доволі розповсюдженим способом виклику. Як правило, він застосовується слідчими чи оперативними працівниками з метою економії часу, потрібного для пересилання повістки поштою. Всупереч поширеній думці, такий спосіб прямо передбачений чинним законодавством, а тому є цілком правомірним. Тому не слід категорично відмовлятись від явки на виклик, якщо Вам озвучено відповідну вимогу по телефону. У такому разі слід обов’язково дізнатись прізвище, ім’я, по-батькові особи, яка Вас викликає, її посаду, назву відповідного органу, адресу його місцезнаходження, уточнивши точний час явки, пам’ятаючи, що у цьому випадку Ви також маєте бути викликаним не пізніше трьох діб до дня явки, а раніше допит може відбутись лише за погодженням з Вами.

Також слід враховувати, що слідчою практикою вироблені певні способи фіксації виклику по телефону, зокрема, шляхом запису відповідної розмови на носій електронної інформації з подальшим його долученням до матеріалів кримінального провадження, або складання письмових рапортів, які можуть підтвердити факт виклику. Тому, Ваша категорична відмова з’явитись на виклик телефоном може бути розцінена слідством як невиконання його законних вимог з відповідними процесуальними наслідками у вигляді ініціювання грошового стягнення та/або приводу (детальніше про це далі).

Разом з тим, отримання виклику телефоном не заважає Вам наполягати на врученні Вам повістки як на визначеному процесуальним законом належному способі виклику. Зокрема, мотивуючи таке своє прохання, слід наголосити слідчому чи іншій особі, яка Вас викликає, на таких нюансах:

  • виклик повісткою є прямо передбаченим законодавством способом виклику;
  • повістка є офіційним письмовим документом, яка підтверджує Ваш виклик, та містить ряд обов’язкових визначених законодавством відомостей, з якими Ви маєте право бути ознайомленим, щоб належним чином підготуватись до допиту (зокрема, номер кримінального провадження, права та обов’язки свідка тощо);
  • повістка як письмовий документ необхідна Вам для обґрунтування поважності відсутності на роботі, тощо.

Тому, отримавши виклик по телефону, радимо підтвердити слідчому Вашу готовність прибути на виклик, але одночасно коректно наполягти на необхідності надіслання Вам повістки, посилаючись на перелічені та/або інші (залежно від ситуації) обставини. При цьому, з метою економії часу можна запропонувати слідчому надіслати Вам повістку на електронну пошту або факсимільним зв’язком. Відмову слідчого за таких обставин вислати Вам повістку слід розцінювати як нелогічну, невиправдану та безпідставну, а тому і реагувати на таку поведінку слідчого Ви маєте право відмовою від явки на допит, тим більше, що в такому разі він не матиме об’єктивного підтвердження Вашої неявки без поважних причин, оскільки Ваше прохання щодо отримання повістки за таких обставин є цілком логічним і розумним.

Інші способи виклику

Що стосується виклику телеграмою, то на даний час такий спосіб практично не застосовується та за процедурою і юридичними наслідками у цілому є ідентичним виклику повісткою, коли остання направляється поштою.

На відміну від виклику телефоном або телеграмою, а також направлення повістки електронною поштою чи факсимільним зв’язком, процесуальне законодавство прямо не передбачає виклику шляхом направлення СМС-повідомлень або повідомлень в електронних телекомунікаційних інтернет-сервісах (месенджерах). У випадках отримання такого роду повідомлень радимо зателефонувати відправником та діяти відповідно до порядку, запропонованому стосовно виклику по телефону.

Також на практиці трапляється, що працівниками правоохоронного органу до компанії направляється письмовий запит з проханням направити для допиту певних працівників або взагалі без конкретизації, кого конкретно – з формулюванням на кшталт «працівників, причетних до … певної події» (наприклад, укладення того чи іншого договору, оформлення певної господарської операції тощо). Такої форми виклику чинним законодавством не передбачено, тому в таких випадках вирішення відповідного питання залишаємо на розсуд керівника компанії.

Які права та обов’язки має свідок?

Права та обов’язки свідка визначені статтею 66 КПК.

Так, відповідно до ч.1 цієї статті, свідок має право:

  • знати, у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується (дана інформація зазначається у повістці – ст.137 КПК);
  • користуватися під час давання показань правовою допомогою адвоката;
  • відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення;
  • відмовитися давати показання щодо відомостей, які згідно з положеннями ст.65 КПК не підлягають розголошенню (детальніше про це нижче);
  • давати показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;
  • користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які йому важко тримати в пам’яті;
  • на відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для давання показань;
  • ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження;
  • заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;
  • заявляти відвід перекладачу.

На підставі ч.2 ст.66 КПК свідок зобов’язаний:

  • прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;
  • давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду;
  • не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв’язку з виконанням його обов’язків.

Які наслідки неприбуття на виклик?

Процесуальні норми визначають наступні наслідки неприбуття викликаної у встановленому порядку особи для допиту без поважних причин:

  • грошове стягнення (ч.1 ст.139, ст.ст.144-147 КПК);
  • привід (ч.2 ст.139, ст.ст. 140-143 КПК);
  • адміністративна відповідальність (ч.2 ст.67, ч.3 ст.139 КПК, ст.185-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Грошове стягнення і привід застосовуються на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого/прокурора.

Грошове стягнення у випадку неприбуття на виклик слідчого/прокурора може становити від 0,25 до 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з 1 грудня 2020 року – від 567 до 1135 грн.)

Привід полягає у примусовому супроводженні особи до місця її виклику в зазначений в ухвалі час (ч.1 ст.140 КПК). Така особа зобов’язана прибути до місця виклику в зазначений в ухвалі про здійснення приводу час у супроводі особи, яка виконує ухвалу (ч.3 ст.143 КПК). Виконання ухвали про здійснення приводу доручається уповноваженим підрозділам органів Національної поліції, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, Національного антикорупційного бюро України або Державного бюро розслідувань (ч.1 ст.143 КПК). У випадку невиконання особою, що підлягає приводу, законних вимог щодо виконання ухвали про здійснення приводу, до неї можуть бути застосовані заходи фізичного впливу, які дозволяють здійснити її супроводження до місця виклику (ч.3 ст.143 КПК).

Адміністративна відповідальність у вигляді штрафу в розмірі від 51 грн. до 136 грн. застосовується судом (ч.1 ст.221 КУпАП) на підставі протоколу, складеного уповноваженою особою Національної поліції (п.1 ст.255 КУпАП), слідчим (п.8 ст.255 КУпАП), прокурором (п.11 ст.255 КУпАП)

Підставами для застосування грошового стягнення та приводу є доведення слідчим/прокурором того факту, що особа була викликана в установленому КПК порядку (зокрема, наявне підтвердження отримання нею повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), але не з’явилася у призначені місце і час без поважних причин (ч.139, ч.3 ст.142 КПК).

А все ж таки, чи можна не з’явитись за викликом або оскаржити його?

Загалом, питання щодо явки чи неявки на допит необхідно вирішувати в кожному окремому випадку, з урахуванням того, чи з дотриманням процесуального порядку вручено повістку, чи відповідають її зміст і форма вимогам законодавства, чи наявні поважні причини неприбуття на виклик, пам’ятаючи про наслідки неявки і відповідальність свідка.

Стаття 138 КПК визначає поважні причини неприбуття на виклик, до яких належать:

  • обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення;
  • обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини);
  • відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо;
  • тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров’я у зв’язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад;
  • смерть близьких родичів, членів сім’ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю;
  • несвоєчасне одержання повістки про виклик;
  • інші обставини, які об’єктивно унеможливлюють з’явлення особи на виклик.

Процесуальне законодавство прямо не регулює питання явки на допит у період дії карантинних обмежень, тому їх необхідно вирішувати залежно від конкретної ситуації, але безумовно, причини неявки в цьому разі можуть бути розцінені як поважні.

Тож, за наявності перелічених підстав, необхідно попередити про них особу, шо Вас викликає – телефоном або письмово (за наявності об’єктивної можливості).

Якщо такі підстави відсутні, то узагальнена рекомендація на випадок отримання повістки про виклик на допит – скориставшись правовою допомогою адвоката, з’явитись у визначені час і місце, надавши показання з відомих обставин справи (або відмовитись від них у встановлених законом випадках), оскільки законом передбачено обов’язок свідка з’явитись на виклик та встановлено відповідальність останнього за ухилення від явки та відмову давати показання.

Так само, якщо виклик працівника компанії здійснено шляхом направлення повістки на адресу останньої, то не слід керівнику компанії забороняти такому працівнику являтись на допит (пам’ятаємо про кримінальну відповідальність, передбачену ст.386 КК за перешкоджання з’явленню свідка до органів досудового розслідування).

Разом з тим, з метою належної реалізації власних прав та інтересів уважно вивчити зміст повістки, проаналізувати наявність підстав для виклику, оцінити його правомірність. Звичайно, робити такий аналіз радимо за допомогою адвоката.

Відмовлятись від прибуття за викликом радимо лише у виключних випадках, коли це питання з тих чи інших питань має для Вас принципове значення – наприклад, коли шляхом виклику на Вас особисто або на компанію чиниться тиск з боку правоохоронних органів, Ви маєте вагомі підозри, що під час допиту слідчий намагатиметься з’ясувати конфіденційну інформацію (наприклад, що містить комерційну таємницю компанії) з метою її неправомірного використання, або виклик здійснено з явними процесуальними порушеннями.

Маємо на увазі, що порушення процесуальної форми виклику може бути розцінене Вами як підстава, що надає Вам право не з’являтись у призначені час і місце.

При ознайомленні з повісткою необхідно перевірити наявність усіх реквізитів, визначених ст.137 КПК (див. таблицю вище).

При цьому особливу увагу слід звернути на наступні дані:

  1. День явки, строк до якого від дня вручення повістки не повинен бути меншим трьох діб, при цьому день вручення повістки не враховується (тобто, якщо повістку вручено, наприклад, 1-го числа місяця, то день явки не повинен бути раніше 4-го числа).
  2. Хто викликає (оцінити наявність повноважень проводити допит згідно розділу «Хто може проводити допит?»).
  3. Куди викликає (аналогічно – по розділу «Де може проводитись допит?»)?
  4. Зазначення у повістці Вашого процесуального статусу та процесуальної (слідчої) дії, для участі в якій Ви викликаєтесь – п.п. 5,7 ст.137 КПК. Це має важливе значення у тому контексті, що при явці Вас може бути залучено тільки до участі у тій процесуальній дії та тільки у тому статусі, які зазначені у повістці. Тому, наприклад, неправомірною буде спроба відібрання у Вас експериментальних зразків підпису, якщо у повістці зазначено про Ваш допит, або намагання вручити Вам повідомлення про підозру, якщо викликано Вас у статусі свідка, тощо.

Якщо у повістці відсутній будь-який реквізит, визначений ст.137 КПК, виклик слід вважати неправомірним через невідповідність форми і змісту повістки вимогам законодавства.

Крім того, виклик слід вважати неправомірним, якщо його здійснено:

  • до особи, яка не уповноважена проводити допит (див. розділ «Хто може проводити допит?»);
  • з порушенням встановленого порядку (див. розділ «Як вручається повістка?»):
  • до місця допиту, яке не є місцем досудового розслідування в розумінні чинного законодавства (див. розділ «Де може проводитись допит?»).

У наведених випадках радимо надіслати слідчому чи іншій особі, яка Вас викликала, офіційний лист з викладенням причин, які унеможливлюють Ваше прибуття на допит, або підстав, які на Вашу думку вказують на неправомірність проведення допиту за обставин, що склалися.

Проте, у разі відмови прибути на допит за відсутності об’єктивних причин (хвороба, відрядження, обставини непереборної сили тощо), а мотивуючи відмову неправомірністю самого виклику, слід бути готовими до дій у відповідь з боку сторони обвинувачення, оскільки Ваша неявка у такому випадку може бути розцінена як відмова від участі в допиті без поважних причин.

У цьому разі обґрунтовувати свою позицію Вам імовірно доведеться при розгляді слідчим суддею клопотань слідчого/прокурора про здійснення приводу чи накладення грошового стягнення.

З іншої сторони, чинне процесуальне законодавство не передбачає механізмів оскарження виклику на допит самою викликаною особою, хоча і відносить такий виклик до заходів забезпечення кримінального провадження, здатного за своїм характером обмежувати права особи. Так само, не передбачено чинним законодавством, зокрема, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», права особи на відшкодування моральної чи матеріальної шкоди, завданої неправомірним викликом і допитом в якості свідка.

У свою чергу, якщо Ви не з’явились на допит, вважаючи виклик неправомірним, слідчий чи прокурор можуть відреагувати на це зверненням до слідчого судді з клопотанням про здійснення приводу та/або накладення грошового стягнення.

Закон не передбачає виклику особи, стосовно якої слідчим/прокурором ініційоване питання про здійснення приводу, для участі в його розгляді (ст.142 КПК). Більше того, процесуальний закон не передбачає механізму оскарження такої ухвали. Тому зреагувати на безпідставність виклику в даному випадку Ви матимете можливість лише постфактум, і то шляхом подання скарги не в процесуальному, а в адміністративному порядку – прокурору або керівнику вищого рівня у відповідному органі прокуратури чи досудового розслідування.

Разом з тим, слід пам’ятати, що виконання ухвали про привід не передбачає саме по собі застосування до особи будь-яких заходів фізичного впливу чи спеціальних засобів, а лише у разі відмови добровільно прибути до слідчого/прокурора. Також слід мати на увазі, що як правило виконання приводу доручається працівникам правоохоронного органу, які не мають прямого стосунку до проведення досудового розслідування та не були ініціаторами відповідного питання (оперативним співробітникам, дільничним офіцерам поліції і т.п.), а тому не має сенсу висловлювати свої зауваження з даного приводу безпосередньо цим особам. Доцільніше в такій ситуації добровільно прибути до слідчого/прокурора, відмовитись від давання показань під час допиту (детальніше про це нижче), а надалі відреагувати на неправомірний виклик шляхом подання скарги на ім’я керівництва відповідного органу.

Що стосується розгляду клопотання про накладення грошового стягнення, то для участі в його розгляді має бути викликано відповідну особу, проте її неявка не перешкоджає вирішенню відповідного питання (ч.1 ст.146 КПК). Разом з тим, на підставі ч.1 ст.147 КПК особа, яка не була присутня під час розгляду цього питання слідчим суддею, має право подати клопотання про скасування ухвали про накладення на неї грошового стягнення тому слідчому судді, який її виніс.

З урахуванням викладеного, або під час первинного розгляду клопотання про накладення грошового стягнення, або під час вирішення питання про скасування відповідної ухвали Ви в усякому разі матимете можливість висловити слідчому судді свої зауваження стосовно наявності підстав для Вашого виклику та дотримання процесуального порядку його здійснення.

Слід пам’ятати, що застосувати привід або накласти грошове стягнення слідчий суддя вправі лише за наявності процесуального обов’язку з’явитись на допит, який не було виконано без поважних причин, та належного здійснення виклику зазначеної особи у передбачений законом спосіб та строк.

З даного приводу в Узагальненні судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведеного Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ 07.02.2014, обов’язковою передумовою накладення грошового стягнення є невиконання процесуальних обов’язків, а отже їх існування. Тому правильною є практика слідчих суддів, які відмовляють у задоволенні клопотань про накладення грошового стягнення, якщо у особи процесуального обов’язку не виникло (підп.2 п.2.2).

Чи можна відмовитись від давання показань на допиті?

Згідно з ч.1 ст.63 Конституції України, особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

У ч.ч.1,3 ст.18 КПК, п.3 ч.1 ст.66 КПК відповідні норми сформульовані дещо іншим чином: особа не може бути примушена та вправі відмовитися давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею або її близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення.

Разом з тим, норми Конституції є нормами прямої дії (ч.3 ст.8) та можуть застосовуватись безпосередньо, у тому числі стосовно свідка у кримінальному провадженні (ч.2 ст.1, ч.1 ст.9, ч.1 ст.87 КПК).

Стосовно тих обставин, які не стосуються його напряму, свідок зобов’язаний давати показання, а у разі відмови підлягає кримінальній відповідальності.

Проте, враховуючи, що особа може бути допитана лише з обставин, які вона сприймала особисто, у будь-якому разі її допит пов’язаний з необхідністю надавати пояснення стосовно себе (як про це зазначено у ст.63 Конституції), оскільки стосуватиметься певних подій, що відбувались у присутності або за участі цієї особи.

На теперішній час судова практика стосовно притягнення свідків до кримінальної відповідальності не є сформованою в обсязі, що дозволяв би послідовно розмежувати випадки, коли свідок має право відмовитись від давання показань з посиланням на ст.63 Конституції, а коли – така відмова має вважатись неправомірною і мати наслідком кримінальну відповідальність свідка.

Оскільки детальне дослідження даного питання не є темою даною статті, обмежимось порадою визначати доцільність надання показань з тих чи інших обставин у кожному конкретному випадках на розсуд Ваш і Вашого адвоката, враховуючи визначені законодавством предмет і мету допиту, а також Вашу особисту обізнаність з відповідними подіями і фактами.

Що стосується близьких родичів та членів сім’ї, то їх коло визначене п.1 ч.1 ст.3 КПК. До них належать: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Без прямої відповіді залишили законодавець, а відтак – слідча та судова практика, питання про те, чи звільняються від обов’язку давати показання з приводу обставин, віднесених до комерційної чи банківської таємниці, особи, яким такі обставини стали відомі у зв’язку з виконанням, наприклад, трудових або договірних обов’язків (що практично завжди стосується у тому числі ІТ-працівників).

З одного боку, свідок зобов’язаний давати правдиві показання під час досудового розслідування (п.2 ч.2 ст.66, ч.3 ст.95 КПК), за винятком осіб з виключного переліку, наведеного в ч.2 ст.65 КПК, серед яких відсутні працівники компаній – з обставин, що становлять комерційну чи банківську таємницю.

З іншого – відомості, які можуть становити комерційну чи банківську таємницю, належать до конфіденційної (таємної) інформації та підлягають спеціальній охороні, що виражається, зокрема, в особливому порядку її розкриття, у т.ч. у кримінальному провадженні, а також встановленою відповідальністю за їх неправомірне збирання, використання та розголошення:

  • п.п.4,5 ч.1 ст.162 КПК
  • ч.2 ст.21 Закону України «Про інформацію»
  • ст.8 Закону України «Про доступ до публічної інформації»
  • п.3 ч.1 ст.117, ст.ст. 420, 505-508 Цивільного кодексу України
  • ст.ст. 36, 155, 162 Господарського кодексу України
  • ст.ст.16-19 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»
  • ст.ст.60-62 Закону України «Про банки та банківську діяльність»
  • ст.164-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення
  • ст.ст. 231, 232 Кримінального кодексу України.

При цьому, кримінальне процесуальне законодавство не передбачає порядку розкриття комерційної чи банківської таємниці шляхом допиту свідка.

Відповідно, прямо з норм чинного законодавства не випливає, чи має право особа, якій у зв’язку з перебуванням у трудових чи договірних відносинах з компанією стали відомі дані, що становлять її комерційну та/або банківську таємницю, відмовитись від давання показань щодо таких обставин, з саме таким формулюванням – «у зв’язку з тим, що поставлені питання стосуються комерційної (банківської) таємниці компанії».

Також чинним законодавством категорично не визначено, чи зобов’язаний розкривати комерційну/банківську таємницю володілець відповідної інформації (а не його найманий працівник чи контрагент).

Втім, за свідком у будь-якому разі залишається право на відмову від давання показань стосовно себе з посиланням на ст.63 Конституції та/або ст.18 КПК, а це включає будь-які події, в яких він особисто приймав участь, у тому числі пов’язані з перебуванням у трудових чи договірних відносинах, з яких випливає його обізнаність з тими чи іншими відомостями, що складають комерційну/банківську таємницю певної компанії.

Тому, в разі виклику на допит в якості свідка стосовно даних, які належать до комерційної/банківської таємниці, власники, керівники та працівники ІТ-компаній можуть діяти наступним чином:

  • відмовитись від давання показань з посиланням на ст.63 Конституції України, оскільки вони стали відомі свідку у зв’язку з його перебуванням у договірних чи трудових відносинах з певною компанією, а відтак – стосуються його особисто;
  • відмовитись від давання показань з приводу наведених обставин на підставі ст.18 КПК, оскільки свідок пов’язаний професійним обов’язком їх зберігання, а відтак їх розголошення може стати підставою для притягнення його до відповідальності за відповідними статтями КК чи КУпАП;
  • надати показання з приводу таких відомостей, а якщо ж у Вас виникли підозри стосовно того, що отримані під час допиту відомості, які складають комерційну таємницю Вашої компанії, надалі можуть бути використані з неправомірною метою, радимо надіслати слідчому та прокурору офіційний лист з проханням забезпечити збереження отриманих відомостей у таємниці, нагадавши про кримінальну відповідальність, передбачену ст.ст. 231, 232 Кримінального кодексу України.

Вибір конкретної лінії поведінки серед наведених, готуючись до допиту, слід обирати за погодженням з представником компанії (адвокатом) за результатами всебічного аналізу конкретної ситуації, про що зазначено в наступному розділі.

Як діяти після отримання повістки? Готуємось до допиту.

  1. Якщо Ви керівник компанії та отримали повістку (за місцем проживання або роботи), перш за все слід за допомогою адвоката проаналізувати її зміст на предмет дотримання вимог чинного законодавства, визначившись з правомірністю виклику відповідно до алгоритму, описаного вище.

З урахуванням такого аналізу, а також оцінивши процесуальну ситуацію, за якої здійснюється виклик (див. вище), зважено прийняти рішення щодо прибуття на допит або відмову від цього.

  1. Слід також дослідити Реєстр судових рішень за номером кримінального провадження, зазначеного у повістці, вивчивши його фабулу та контекст, в якому зазначається Ваша компанія у ній.
  2. Якщо дізнатись про фабулу кримінального провадження за даними реєстру судових рішень не виявляється за можливе, можливо після отримання повістки зв’язатись зі слідчим чи іншою особою, що направила виклик, поцікавившись у неї орієнтовним колом питань, з яких буде проводитись допит. При цьому, однак, процесуальний закон не передбачає обов’язку слідчого чи прокурора доводити предмет майбутнього допиту до відома особи, яка викликається. Тому тут все залежатиме від обраної лінії поведінки слідчого та його бажання йти з Вами на контакт поза межами допиту як слідчої дії.
  3. Якщо у компанії вже проводились виїмки та/або допити інших працівників компанії – можна спрогнозувати, яка інформація перебуває у розпорядженні слідства, та змоделювати орієнтований перелік питань, які імовірно будуть з’ясовуватись під час допиту.
  4. В усякому випадку, не слід турбуватись, якщо для Вас не виявилось за можливе завчасно дізнатись, з яких конкретно питань проводитиметься допит, адже у будь-якому випадку закон не передбачає будь-якої відповідальності свідка на випадок, якщо на момент допиту він не має об’єктивної можливості дати вичерпної відповіді на кожне питання слідчого з тих чи інших причин – наприклад, через давність подій, або через те, що свідок не був їх безпосереднім учасником, тощо.
  5. Якщо до компанії надійшла повістка про виклик на допит її працівника, слід ознайомити останнього з її змістом, з’ясувавши, яких обставин стосується відповідне кримінальне провадження – пов’язаних з особистим життям працівника чи безпосередньо компанії.
  6. Не слід керівнику компанії забороняти такому працівнику являтись на допит (пам’ятаємо про кримінальну відповідальність, передбачену ст.386 КК за перешкоджання з’явленню свідка до органів досудового розслідування).
  7. За викликаними на допит працівниками зберігається заробітна плата за місцем роботи за весь час, затрачений ними у зв’язку з явкою до органів досудового розслідування (п.1 Інструкції № 710).
  8. Якщо за місцем роботи викликано працівника, що перебуває у відпустці, відрядженні або є тимчасово непрацездатним – радимо письмово повідомити про це слідчого/прокурора.
  9. Якщо Ви є працівником і отримали виклик на допит стосовно обставин, які стосуються не Вас особисто, а справ компанії – обов’язково доведіть факт виклику до відома керівника.

Подальші дії радимо погоджувати з керівником та адвокатом компанії, пам’ятаючи не лише при особистий обов’язок свідка з’явитись на допит і дати показання, а і про інтереси компанії, враховуючи той факт, що дана слідча дія може прямо зачіпати них.

Пам’ятайте, що процесуальний закон надає Вам право користуватись правовою допомогою адвоката, у тому числі наданого компанією, та не забороняє погоджувати питання виклику на допит зі своїм роботодавцем (див. наступний пункт).

  1. Якщо одного або декількох працівників компанії викликано для допиту з обставин, пов’язаних з її діяльністю – радимо провести спільний аналіз ситуації (на предмет правомірності виклику, необхідності явки та потенційних ризиків) за участю таких працівників та керівництва компанії, а також адвоката, виробивши спільний порядок дій.
  2. За результатом «мозкового штурму» визначаємо орієнтовний предмет допиту, коло обставин, відомих особисто кожному працівнику в його контексті, примірний обсяг показань кожного з них, окреслюємо лінію поведінки під час допиту.
  3. Про неможливість явки окремих працівників через поважні причини – письмово повідомляємо про них особу, яка здійснює виклик.
  4. З’являємось на допит у призначені час і місце.
  5. Законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і Правилами адвокатської етики не заборонено адвокату здійснювати одночасне представництво самої конкретної компанії, її керівників і працівників, якщо їх інтереси не суперечать одне одному, тому слід оцінити доцільність про участь одного адвоката або окремих адвокатів з одного об’єднання під час допитів усіх зазначених осіб, що допоможе дотримуватись спільно виробленої лінії поведінки під час слідчих дій та погодженого алгоритму реагування на ті чи інші процесуальні ситуації.

Як поводитись при допиті?

Порядок проведення допиту визначається ст.224 КПК.

  1. Під час допиту свідок має право користуватись правовою допомогою адвоката (п.2 ч.1 ст.66 КПК), тому обов’язково скористуйтеся цим правом.

  2. Зі слідчим слід поводитись на рівних, пам’ятаючи, що Ви нічим не зобов’язані йому особисто та не маєте виправдовуватись виключно виходячи з того, що Вам відомі певні обставини у даному кримінальному провадженні, які скоріш за все випливають з цілком правомірної діяльності Вашої компанії.

  3. Якщо допит проводиться оперативним працівником – радимо запропонувати йому пред’явити оригінал доручення слідчого/прокурора на здійснення даної слідчої дії. Хоча процесуальний закон прямо і не передбачає такого аспекту процедури допиту – це Ваше прохання є цілком правомірним та обґрунтованим з огляду на положення ст.41 КПК стосовно права оперативних підрозділів проводити слідчі дії виключно за наявності вказаного доручення, а тому доведення його змісту до Вашого відома випливає з Вашого права пересвідчитись у повноваженнях службової особи, якій Ви надаєте показання.

  4. Допит не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому – понад вісім годин на день.

  5. Під час допиту може застосовуватися фотозйомка, аудіо- та/або відеозапис.

  6. Перед допитом встановлюється особа, роз’яснюються її права, а також порядок проведення допиту. У разі допиту свідка він попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань.

  7. Зажадайте від слідчого роз’яснити, в якому саме кримінальному провадженні Вас викликано та з приводу яких обставин від Вас очікуються показання.

  8. Як правило, на практиці допит починається з пропозиції особі розповісти про всі відомі їй обставини кримінального провадження. Оскільки такі обставини у переважній більшості випадків свідку не відомі та не повинні бути відомі, з огляду на таємницю досудового розслідування (с.222 КПК), радимо у відповідь запропонувати слідчому ставити Вам конкретні запитання або принаймні викласти Вам обставини, з приводу яких він бажає отримати від Вас пояснення.

  9. На поставлені питання слід відповідати однозначно, лаконічно, не виходячи за їх зміст, повідомляючи лише про ті обставини, які Ви особисто сприймали та (якщо допит стосується діяльності компанії) – обізнаність з якими випливає з Ваших трудових обов’язків.

  10. Слід утриматись від опису подій, стосовно яких у Вас склалася певна думка в силу того, що Ви були їх випадковим очевидцем (зауважимо, що дана рекомендація стосується розслідувань стосовно звичайної комерційної діяльності компанії, а не надзвичайних подій, наприклад, нещасних випадків на виробництві).

  11. Також не слід висловлювати особисті думки стосовно тих чи інших фактів, які Ви не можете прямо підтвердити або заперечити (якщо тільки доцільність доведення до відома слідчого саме такого контексту подій не було погоджено Вами попередньо спільно з керівництвом та адвокатом компанії).

  12. Майте на увазі, що не пам’ятати чогось – це не злочин, Ви не зобов’язані виправдовуватись за те, що не можете пригадати ті чи інші обставини та категорично підтвердити або заперечити їх. Не бійтеся під час допиту використовувати формулювання на кшталт «Не можу пригадати», «Не пам’ятаю», «Точно не впевнений, тому утримаюсь від відповіді» і т.п.

  13. Готуючись до допиту, слід розглянути можливість власноручного викладення показань заздалегідь, а при допиті – запропонувати слідчому долучити такий виклад до протоколу допиту. Така опція передбачена ч.7 ст.224 КПК. На практиці слідчий може відмовити в цьому, наполягаючи на викладенні показань безпосередньо під час допиту. На це можете пояснити, що вже виклали відомі Вам обставини справи власноручно та готові відповісти на запитання, якщо такі виникнуть. У будь-якому випадку примусити Вас давати показання безпосередньо під час допиту слідчий не має процесуальних важелів, а перспективи притягнення Вас до відповідальності за відмову від давання показань у такому випадку (якщо Ви заздалегідь виклали їх зміст письмово) – сумнівні. Тож дійте залежно від ситуації, керуючись рекомендаціями адвоката.

  14. Допитувана особа має право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, якщо її показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам’яті.

  15. Намагайтесь під час допиту дослівно занотовувати свої відповіді на найбільш неоднозначні, делікатні, чутливі питання. Якщо у допиті приймає участь Ваш адвокат – це може робити він, а Вам не доведеться відволікатись на нотування.

  16. Після надання показань та виготовлення протоколу ознайомтесь з його змістом, особливу увагу звернувши на питання, зазначені в попередньому пункті. Якщо маєте доповнення чи уточнення – запропонуйте внести відповідні корективи до протоколу або власноручно внесіть їх під текстом показань.

  17. Якщо зміст Ваших показань викладений слідчим довільно у потрібному для нього ракурсі – зазначте у протоколі загальну фразу про незгоду з його змістом у зв’язку з розбіжностями між Вашими відповідями і текстом протоколу. Можливо у цьому випадку відмовитись від підписання протоколу, а скріпити підписом лише це Ваше зауваження до його змісту. Таке застереження скомпрометує протокол та позбавить слідчого можливості використовувати його у подальшому розслідуванні, оскільки коректно викладати зміст Ваших показань – це обов’язок слідчого, а Ви не зобов’язані усувати допущені ним неточності, переписуючи наново свої показання.

  18. Зверніть увагу на час початку і закінчення допиту, зазначені у протоколі – нехай ці дані будуть вказані коректно, а якщо ні – зауважте про це слідчому.

  19. Якщо при допиті були присутні інші особи – прокурор, оперативний працівник, спеціаліст, або ж навіть колега слідчого, робоче місце якого знаходиться поряд у цьому ж кабінеті – зажадайте внесення даних цих осіб до протоколу відповідно до п.1 ч.3 ст.104 КПК, за змістом якого до протоколу вносяться дані про всіх присутніх під час слідчої дії осіб, а не лише тих, які безпосередньо проводять її.

  20. Якщо по закінченні допиту Вам запропонують взяти участь в інших слідчих чи процесуальних діях, наприклад, надати експериментальні зразки підпису чи почерку – Ви маєте право відмовитись, якщо про них не було зазначено у повістці. Те саме стосується спроб слідчого чи прокурора вручити повідомлення про підозру, ознайомити з певними процесуальними документами тощо, оскільки в такому разі про участь у таких слідчих чи процесуальних діях повинно бути зазначено в повістці (п.7 ч.1 ст.137 КПК).

Висновки

  1. Допит свідка у кримінальному провадженні – стандартна дозволена законодавством слідча дія, яка широко застосовується під час досудового розслідування, особливо щодо кримінальних правопорушень, з якими найчастіше стикаються представники ІТ-компаній (у сфері господарської, службової діяльності, високих технологій, шахрайство, підробка документів тощо).
  2. Тож якщо Ваша компанія або її контрагенти з тих чи інших причин опинились у полі зору правоохоронців або виступили об’єктом неправомірних дій конкурентів, що вчиняються за сприяння правоохоронних органів – слід готуватись до можливого допиту.
  3. Якщо Вас викликано для допиту в якості свідка, не радимо відразу шукати приводи ухилитись від явки та уникнути участі у допиті. Слід пам’ятати, що явка у призначений час і виважене надання показань з відомих обставин справи у більшості випадків убезпечать Вас від необхідності подальшого спілкування з працівникам правоохоронних органів, принаймні у формі допиту (оскільки процесуальним законодавством передбачені ще ряд інших процесуальних дій, які можуть стосуватись Вашої компанії, зокрема, виїмки документів).
  4. Також маємо на увазі, що допит свідка під час досудового розслідування не має самостійного доказового значення (ч.4 ст.95 КПК), а з огляду на специфіку фактичних обставин кримінальних проваджень, характерних для ІТ-сфери – як правило, здатні виступати лише додатковим (субсидіарним) джерелом доказів, а тому не слід перебільшувати його значення для доведення тих чи інших подій та фактів за відсутності інших джерел доказування.
  5. При спробі вручити Вам повістку особисто – не має сенсу відмовлятись від цього, оскільки скоріш за все відповідні дії все одно будуть зафіксовані правоохоронцями на підтвердження факту вручення. Те саме стосується випадків вручення повістки особі, яка з Вами проживає, або за місцем роботи.
  6. Разом з тим, у випадках, якщо викликана особа за даною адресою не проживає або не працює, доцільно повідомити про це працівнику правоохоронного органу та відмовитись від отримання повістки, а якщо остання надійшла поштою – повідомити про це за контактним номером телефону слідчого, зазначеним у повістці.
  7. Якщо за місцем роботи викликано працівника, що перебуває у відпустці, відрядженні або є тимчасово непрацездатним – радимо письмово повідомити про це слідчого/прокурора.
  8. Отримавши повістку, обов’язково зверніться до адвоката за правовою допомогою.
  9. З участю адвоката проведіть аналіз змісту повістки за двома напрямками:
  • по-перше, дотримання формальних процесуальних вимог з приводу виклику, а саме порядку вручення повістки, граничних строків виклику, повноваження особи, яка викликає, місце проведення допиту;
  • по-друге, за відкритими даними Реєстру судових рішень або з інших доступних джерел (у тому числі шляхом спілкування зі слідчим або через неформальні зв’язки у правоохоронних органах) спробуйте дізнатись про фабулу відповідного кримінального провадження.
  1. За результатами аналізу окресліть потенційні ризики участі у допиті (з урахуванням того, чи стосується кримінальне провадження прямо Вашої компанії, її працівників чи Вас особисто, чи дійсно мали місце порушення законодавства, ким вони допущені, які питання імовірно можуть з’ясовуватись під час допиту, приблизний обсяг відповідей на них, чи наявні підстави для відмови від давання показань), а також чи не допущені при виклику такі порушення, які надають Вам право не з’явитись у призначені час і місце, та з урахуванням цього визначайтесь стосовно явки чи відмови від явки.
  2. Оцінивши ситуацію з позицій, викладених у попередньому пункті, визначте, що для Вас принциповіше і доцільніше у даному конкретному випадку – задовольнити цікавість слідчого шляхом одноразового формального допиту або процесуально протидіяти незаконним спробам сторони обвинувачення чинити тиск на Вашу компанію чи Вас особисто через безпідставні виклики на допит, витратити декілька годин для участі в допиті або принципово реагувати на незаконні дії слідчого.
  3. Якщо вирішили відмовитись – письмово повідомите про це особу, яка здійснила виклик, з обґрунтуванням причин відмови.
  4. Пам’ятайте, що закон не надає Вам права відмовитись від явки на виклик у кримінальному провадженні просто на підставі того, що Ви відмовляєтесь від давання показань та/або не наділені (за Вашим переконанням) статусом свідка, оскільки Вам не відомі значимі для слідства обставини, які його стосуються.
  5. У таких випадках слід з’явитись у призначені час і місце, висловивши відповідні зауваження безпосередньо під час допиту, відмовившись від давання показань, якщо вони стосуються Вас особисто, Ваших близьких родичів або потенційно можуть стати підставою для підозри Вас чи Ваших близьких родичів у кримінальному правопорушенні, або надати показання у певному обсязі, так само відмовившись відповідати на інші питання (такий обсяг слід заздалегідь погодити з адвокатом).
  6. Пам’ятайте, що під час допиту може бути присутнім Ваш адвокат, але відповідати на запитання Ви повинні самостійно.
  7. Слід утриматись від вільного викладення відомих Вам обставин справи, запропонувавши особі, яка проводить допит, ставити Вам конкретні прямі запитання, так само стисло, прямо і конкретно відповідаючи на них та уникаючи тверджень, що є лише Вашими суб’єктивними думками з того чи іншого приводу , а не достеменно відомими Вам фактами.
  8. Після надання показань уважно ознайомтесь з протоколом, особливо в частині викладення їх змісту.
  9. У протоколі слід зазначити, що Ви вичерпно повідомили слідчому/прокурору всі обставини, відомі Вам з приводу даного кримінального провадження, у зв’язку з чим надалі просите не викликати Вас, оскільки вичерпано предмет допиту свідка, визначений ст.ст. 65, 91, 95 КПК України, та подальші виклики виходитимуть за межі належної правової процедури і будуть розцінюватись Вами як необґрунтований процесуальний примус всупереч вимогам ст.2 КПК.
  10. Якщо надалі Вас викликатимуть по даній справі повторно – можете письмово повідомити слідчому/прокурору про відмову від явки з посиланням на підстави, викладені у попередньому пункті.
  11. Але у такому разі (як і при відмові від явки на первісний виклик за наявності до того підстав) слід бути готовим до необхідності все ж таки з’явитись на допит на підставі ухвали слідчого судді про привід, а також до опонування стороні обвинувачення під час розгляду питання про накладення на Вас грошового стягнення.

    Первинна консультація по ІТ праву у твоєму кейсі. Не зволікай ;)Твоє запитання ІТ юристам


    Отримуй сповіщення про нові статті :)