Доменні спори: актуальна практика

На самому початку розвитку Інтернету адресація вебсайтів відбувалася за допомогою простих і коротких IP-адрес. Однак через стрімке зростання кількості користувачів швидко було виявлено недоліки первинної системи. Обмежена кількість унікальних комбінацій призвела до створення нових стандартів, значно більших за розміром, але все ще незручних для запам’ятовування.

Доменні імена було створено як своєрідну оболонку для IP-адрес. Сервіс доменних імен (DNS) прив’язує слово або комбінацію літер до конкретної IP-адреси й таким чином значно полегшує орієнтування в кіберпросторі, а також відкриває можливість додати ім’я компанії, сервісу чи торговельної марки до назви інтернет-ресурсу.

Наразі доменне ім’я є не лише ідентифікатором, за яким знаходять вебсайт, а й асоціацією з брендом. Для сучасного бізнесу, який базується лише на інформаційних технологіях, таких як пошукові сервіси, інтернет-магазини чи соціальні мережі, доменні імена мають ключове значення. Але сильні асоціації домену та торговельної марки можуть мати й негативні наслідки. Наприклад, у судовій практиці стали поширеними випадки доменних спорів. Такі конфлікти виникають через велику кількість доменних зон (.com, .net, .ua тощо), автоматизованість реєстрації й технічну неспроможність перевіряти всі доменні імена на співвідношення з торговельними марками чи іншими об’єктами авторського права. Тому на просторах Інтернету можна знайти подібні адреси чи домени-дублікати, які відрізняються лише доменною зоною.

Справи у сфері доменних імен уже є і в практиці судів України. Кількість кейсів та їх однотипність дає можливість сформувати відповідні патерни, принципи й закономірності, що використовують у своїх рішеннях місцеві суди.

Домен і вебсайт

Часом виникає поєднання понять “доменне ім’я” та “вебсайт”. Але необхідно розуміти, що вимога позбавити відповідача права власності на вебсайт не завжди буде автоматично означати позбавлення права на доменне ім’я. Для пояснення доцільно звернутися до ст. 1 ЗУ “Про авторське право і суміжні права”, у якій визначено, що вебсайт – це сукупність даних, цифрової інформації, об’єктів авторського права, доступ до яких здійснюється серед іншого й через доменне ім’я. Отже, згідно з положеннями статті, доменне ім’я – це спосіб отримати доступ до вебсайту, а не його

структурний елемент. Також наголошено, що домен – це не єдиний спосіб отримати доступ до сайта.

Відсутність доменної прив’язки до IP не впливатиме на функціонування інших елементів сайта.

Здебільшого власник доменного імені також є власником вебресурсу, але трапляються й винятки. По-перше, технічні засоби дають можливість особі, яка не брала участі в реєстрації домену, розміщувати інформацію й адмініструвати вебресурс. По-друге, інколи реєстрація доменного імені може відбуватися без зазначення або з приховуванням особистої інформації реєстранта. Наприклад, спеціалізовані або некомерційні доменні зони не вимагають жодної інформації ціною обмежень використання. Класичні сервіси з реєстрації доменних імен можуть пропонувати клієнту приховування особистої інформації про власника у відкритих реєстрах як додаткову послугу.

Кейс № 1

У справі № 910/11996/20 позивач не зміг вилучити з реєстру необхідну інформацію про власника доменного імені, а тільки отримав інформацію про реєстратора – до нього й було спрямовано позов. Під час розгляду суд посилався на ст. 9 ЗУ “Про електронну комерцію” та дійшов висновку, що відповідач надає послуги проміжного характеру й з огляду на обставини конкретної справи не може нести відповідальність за зміст і характер використання наданих клієнту ресурсів.

Щодо позбавлення права власності на сайт, то суд може ухвалити рішення тільки стосовно самого домену, а не вебресурсу чи його змісту. Вебсайт є комплексним об’єктом авторського права. Він поєднує програмний код, зображення, текст та інший контент, який може самостійно виступати об’єктом авторського права. Але зворотною буде ситуація, коли через неправомірне розміщення зображення чи тексту позивач вимагатиме делегувати домен на свою користь.

Значна кількість кейсів паралельно з доменними спорами торкаються питання використання торговельних знаків й об’єктів авторського права, які містяться на самому вебресурсі. Тож це має бути окрема обґрунтована вимога з посиланням на конкретні елементи вебсторінки (текст, зображення, музика тощо) або вона повинна підпадати під заборону використовувати знаки для товарів і послуг конкретною особою загалом.

Домен і свідоцтва на знаки для товарів і послуг

Реєстрація доменного імені – простий і швидкий процес. Досить вигадати ім’я, вибрати доменну зону, переконатися в унікальності, надати необхідні особисті дані та сплатити за послугу. Весь процес займає не більше ніж 10 хвилин. Для звичайного сайта-візитки немає потреби приділяти значну увагу попередній, ретельній і тривалій перевірці подібних чи дубльованих доменів. Однак цього не можна сказати про ресурси, що створюють як основний інструмент ведення бізнесу. Без попереднього вивчення домени на основі популярних запитів (law, shop, book, play тощо) мають підвищену вірогідність бути подібними до торговельної марки, що вже існує. З іншого боку, на етапі створення нового ресурсу в багатьох виникає спокуса використати відому й поширену назву для прискорення власного розвитку.

Кейс № 2

У доменних спорах ключовим доказом є свідоцтво України або міжнародна реєстрація на знак для товарів і послуг.

Справа № 759/1144/17 є досить типовою й містить базові положення доменних спорів. Позивачу належать свідоцтва на відповідні знаки, а відповідач почав використовувати наведені знаки на своєму вебресурсі, в тому числі й у доменному імені. Власника свідоцтва наділено виключним правом забороняти, а, відповідно, і здатністю дозволяти використання зареєстрованого товарного знаку (ч. 5 ст. 16 ЗУ “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”). Під час розгляду було встановлено, що позивач справді має зазначені вище повноваження, а суд, своєю чергою, мав досить підстав задовольнити позов.

Часто-густо, перш ніж суд ухвалить рішення, необхідно встановити, чи справді наявна ідентичність або подібність знаків до ступеня змішування.

Кейс № 3

У справі № 757/50935/16-ц позивач використовував експертні висновки як докази порушення авторського права. Були проведені дослідження змісту вебсторінок, експертизи об’єктів інтелектуальної власності, дослідження у сфері інтелектуальної власності та дослідження телекомунікаційних систем (обладнання) і засобів. Подібні експертизи є вагомим доказом, однак не завжди необхідним. У спорах лише з доменних питань немає потреби в експертному порівнянні символів декількох доменів, а тотожність зазвичай є очевидною для учасників.

Коли йдеться про комплексне порушення, то необхідно мати висновок щодо кожного елементу, який викликає сумніви. Законодавець дає пояснення тому, як співвідносяться свідоцтва та доменні імена.

У ч. 1 ст. 20 ЗУ “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” зазначено, що порушенням прав власника свідоцтва є використання його знаків і позначень і в доменних іменах.

Кейс № 4

Справа № 910/12456/19 хоча й опосередковано торкається доменних імен, однак більше цікава як демонстрація того, як свідоцтво на знак для товарів може бути визнано недійсним у судовому порядку. Метою позову було заборонити використання назви “HARVARD”, яку паралельно зазначено у свідоцтві України й активно використовують для маркування товарів на території країни. Позивач наполягав на поширеності назви у світовому масштабі, а також указував на неправомірне використання через подібність до ступеня змішування.

 

Висновок:

Судова практика України за останні 5 років демонструє зростання загальної кількості справ із доменних імен.

Тенденція до тотальної диджиталізації суспільства й постійне примноження інвестицій в ІТ-компанії тільки підкреслюють важливість сталої судової практики для цієї галузі.

Доменні спори хоча й можна розглядати окремо, проте здебільшого вони поєднуються з конфліктами в галузі авторського права та/або торговельними знаками.

Домен і вебсайт не є тотожними. Доменне ім’я може бути делеговано іншій особі за наявності достатніх на це підстав. Вебсайт є комплексним об’єктом авторського права,

а кожен елемент можна розглядати окремо. Суд може заборонити використовувати елементи, які порушують авторські права, але не має повноважень позбавити права власності на сайт загалом через декілька елементів.
Для встановлення порушення торговельного знака необхідно довести ідентичність або подібність матеріалів до ступеня, коли особа не буде чітко їх розмежовувати. Для цього залучають відповідні експертні установи.

Практика демонструє, що для спорів стосовно доменного імені проведення експертизи зазвичай не є обов’язковим заходом.

За ст. 1 ЗУ “Про авторське право і суміжні права” власником вебсайту можна вважати реєстранта доменного імені (за відсутності інших доказів), однак фактично реальний власник може не бути реєстрантом домену. Часом трапляються випадки, коли неможливо визначити власника сайта класичними засобами, а в реєстратора немає даних реєстранта.

Раціональним підходом до реєстрації домену буде попереднє вивчення доступності бажаних і подібних до них імен, а також вивчення знайдених ресурсів із метою уникнення майбутніх конфліктів.

Наявність свідоцтва не виключає можливості його оскарження в судовому порядку. Відповідно, об’єкти авторського права, на які він впливає, також можуть стати предметом позову.