Судова практика у спорах щодо неконкуренції в ІТ кейсах
У разі, коли йдеться про захист конфіденційної інформації, даних, процедур та ідей компанії, важливо вжити всіх необхідних заходів обережності.
Перш ніж перейти до безпосереднього співробітництва з майбутнім виконавцем, багато замовників вимагають підписання угод NDA та/або NCA.
Не так давно Законом України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» (далі – «Закон») була запроваджена можливість укладати договори про утримання від вчинення конкурентних дій щодо резидента Дія Сіті.
NCA (Non-Compete Agreement), або як її ще називають — угода про неконкуренцію, передбачає закріплення певних положень між замовником та виконавцем (або роботодавцем та працівником), які визначають, як і коли виконавець (працівник) може здійснювати діяльність після завершення співробітництва.
Дана угода може принести багато переваг для розробки вашого програмного забезпечення. Основна ідея полягає в тому, щоб запобігти недобросовісній конкуренції з боку колишніх співробітників компанії. Це допомагає захистити права та конфіденційність бізнесу, щоб уникнути фінансової шкоди.
NCA є відплатним, тобто особа має отримувати компенсацію за утримання від неконкуренції, а також договір має укладатися в письмовій формі.
Відповідно до Закону істотними умовами договору про утримання фахівцем від вчинення конкурентних дій є:
- строк зобов’язання, що припиняється не пізніше спливу 12 місяців з дня припинення трудових, цивільно-правових чи господарсько-правових відносин;
- територія, на яку поширюється дія зобов’язання;
- вичерпний перелік видів діяльності, що вважаються конкуруючою діяльністю, та/або осіб, які здійснюють конкуруючу діяльність;
- матеріальні блага, які фахівець отримує у відплату за зобов’язання утримуватися від вчинення конкурентних дій.
Договір про утримання фахівцем від вчинення конкурентних дій може передбачати, що такий фахівець протягом строку, визначеного договором, зобов’язаний утримуватися від усіх або частини таких конкурентних дій:
- укладення трудових договорів (контрактів), гіг-контрактів або інших цивільно-правових чи господарсько-правових договорів з іншими особами, які здійснюють діяльність, аналогічну діяльності такого резидента Дія Сіті (конкуруюча діяльність);
- здійснення конкуруючої діяльності як фізичної особи – підприємця;
- володіння прямо чи опосередковано часткою в іншій юридичній особі, яка здійснює конкуруючу діяльність;
- обіймання посади члена органу управління іншої юридичної особи, яка здійснює конкуруючу діяльність;
- вчинення інших конкурентних дій, передбачених договором.
Загалом обсяг угоди про неконкуренцію, правила та вимоги до виконавця залежатимуть від замовника та надалі від домовленості сторін. Проте, договір вважатиметься нікчемним у разі недотримання вимог щодо письмової форми та відплатності.
Важливо також зазначити, що відмова від укладення такого договору не може бути підставою для припинення трудового договору (контракту) чи гіг-контракту.
Аналіз української судової практики у спорах щодо неконкуренції в ІТ кейсах
Судова практика з урахуванням положень нового Закону на сьогоднішній день не сформована. Попередньо суди здебільшого виступали саме за неприйняття положень про неконкуренцію в угодах, посилаючись на право на працю, яке включає вільний вибір такої праці, передбачене статтею 43 Конституції України.
|
Однак, найчастіше, вирішення подібних спорів як результат має досить високий рівень вирішення конфлікту у досудовому порядку або ж шляхом укладання мирової угоди.
Судова практика у спорах щодо неконкуренції в Україні не є постійною і піддається змінам. Крім того, кожна справа є унікальною та має окремі фактичні обставини, які конкретний суд буде враховувати при розгляді справи. Наразі досі у судів немає єдиного підходу щодо угод про неконкуренцію. Проте, декілька рішень варті уваги.
Кейс № 1
Постанова Вищого господарського суду України від 24 травня 2016 року у справі № 910/15796/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/58128614).
Замовник (ТОВ) у своїй заяві спирався на пункт Договору про надання послуг, відповідно до якого сторони домовилися про те, що якщо протягом терміну дії Договору та 2 років з дати припинення дії виконавець (ФОП) уклав аналогічну угоду з клієнтом замовника (або надання аналогічних послуг та/або робіт) виконавець зобов‘язаний виплатити компенсацію компанії.
Суд вважає, що цей пункт Договору обмежує конституційне право обвинуваченого, зокрема, на роботу, яку він вільно обирає або погоджується.
Також відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України угода вважається такою, що порушує громадський порядок, якщо вона була спрямована на порушення конституційних прав і свобод людини, і така угода є нікчемною.
Суд ухвалив, що положення пункту такого Договору про надання послуг порушують принцип свободи договору, оскільки вони наперед встановили несприятливі наслідки у разі укладання відповідачем будь-якої угоди про надання послуг та/або виконання робіт, пов’язаних з інформаційними технологіями.
У даній справі суд також зауважив, що вид забезпечення виконання зобов’язання повинен стосуватися предмету самого зобов’язання та має бути спрямований на зменшення негативних наслідків, що настають під час невиконання чи неналежного виконання основного зобов’язання. Предметом договору про надання послуг є надання визначених послуг в ІТ сфері. Тобто забезпечення виконання відповідачем свого зобов’язання за зазначеним договором повинно стосуватися належного надання відповідачем послуг в ІТ сфері.
Кейс № 2
Постанова апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у справі №761/15245/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/92114789).
У зазначеній справі укладено угоду про неконкуренцію між працівником та власниками ТОВ, які зобов’язалися виплатити йому кошти за умови виконання угоди. Врешті працівник був змушений звернутися з позовом про стягнення платежу. Обґрунтовував працівник свої вимоги тим, що при виконанні ним певних умов, наприклад, не працювати на будь-яку компанію-конкурента, компанія повинна була виплатити позивачу кошти.
Задовольняючи позовні вимоги, суд зауважив, що у даному випадку NCА підписана власниками підприємства – фізичними особами, без зазначення їх посад та без проставлення печатки підприємства. Будь-яких застережень про те, що виплата спірної суми повинна бути здійснена роботодавцем – юридичною особою, угода не містила. З огляду на це, суд встановив, що виплата спірної суми виходить за межі трудових відносин та є «бонусом», стягнення якого підлягає саме з власників підприємства.
Кейс № 3
Рішення районного суду від 02.08.2021 року у справі № 588/34/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/98950924)/
При вирішенні даного спору суд відхилив доводи працівника стосовно недійсності угоди через обмеження пунктом 5.2 Угоди її конституційного права на працю і невідповідність його таким чином вимогам законодавства.
Так, відповідно до пункту 5.2 статті 5 Угоди протягом 12 місяців з дати укладення цієї Угоди Працівник не має права здійснювати як за винагороду, так і безкоштовно, будь-яку діяльність, яка конкурує з комерційною діяльністю Роботодавця, (конкурентну діяльність): укладати трудові договори, договори підряду, надання послуг та інші з іншими підприємствами та особами, які здійснюють конкурентну діяльність; вчиняти будь-які дії від імені або в інтересах підприємства та осіб, які здійснюють конкурентну діяльність та інше.
Спірний пункт Угоди є тимчасовим і поширюється на правовідносини сторін після припинення трудового договору, які є цивільно-правовими, а тому в силу принципу свободи договору, передбаченого статтею 6, 627 ЦК України, такі відносини можуть самостійно врегульовуватись сторонами.
Працівник не послався на конкретні фактичні обставини, які в умовах покладених на нього пунктом 5.2 Угоди зобов`язань, накладали занадто тяжкий тягар і позбавляли можливості, ураховуючи його фах та отримані практичні навички, реалізувати себе в обраних сферах діяльності.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для визнання спірної Угоди недійсною.
Висновок
Більшість положень про заборону конкуренції спрямовані на захист інформації, яка є захищеною або конфіденційною. Подібні положення також можуть зосередитися на забезпеченні співпраці особи лише з однією компанією на довгострокову перспективу.
Типова угода про неконкуренцію забороняє працювати в конкуруючому бізнесі та визначає період часу, географічну зону, в якій особа повинна утримуватись від вчинення певних дій після закінчення співробітництва.
На практиці, у разі виникнення суперечок щодо положень про неконкуренцію, враховуючи високі витрати, пов’язані зі зверненням до суду, більшість компаній та співробітників насправді віддають перевагу дієвому компромісу, а не судовій боротьбі.
До того ж для встановлення завданих збитків особа, яка звертається до суду, повинна буде довести, що такі наслідки були спричинені саме внаслідок порушення іншою стороною умов угоди, та надати суду відповідні докази.
Наразі, судова практика у справах щодо неконкуренції саме в ІТ кейсах, яка містить посилання на положення Закону України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні», ще не сформована.
До прийняття Закону позиції українських судів дещо різнились з огляду на відсутність нормативного регулювання NCA.
Деякі судді все ж виходили з того, що існують обмеження конституційного права на працю. Як результат такі положення про неконкуренцію в договорах або ж окремі NCA вважались недійсними.
Інші ж схилялись до позиції, що угоди про неконкуренцію не є дискримінацією з боку замовника чи роботодавця, а є проявом необхідності сприяння дотримання конкуренції та гарантом обмеження використання співробітника внутрішньої інформації компанії, а укладення такого договору є правом сторін урегулювати свої відносини в договорі.
2023-03-09
Ангеліна Жомір
ІТ-юристка, практика військового права