Що треба знати для можливості захисту авторського права в суді?
Ніхто з ІТ-компаній не застрахований від ситуацій, коли, наприклад, найнятий раніше розробник почне неправомірно використовувати написаний для компанії програмний код: він може за рахунок цього коду почати будувати свій власний бізнес або ж взагалі продати його конкурентній компанії. На етапі, коли всі об’єктивно можливі позасудові способи впливу на порушника були вичерпані, лишається звертатися до суду з метою захисту своїх авторських прав.
Для цього при побудові стратегії юристи комплексно аналізують проблемну ситуацію; базуючись на судовій практиці, підбирають найбільш релевантні аргументи для позову, та безумовно ж, супроводжують процес правильного оформлення доказів. Ми розповімо про загальні аспекти, які важливо врахувати при побудові стратегії захисту Ваших авторських прав.
Звертаємо Вашу увагу, що викладені в цій статті рекомендації є загалом універсальними, однак для правильного застосування зазначених нами інструментів в кожній окремій ситуації має бути свій підхід для вирішення ситуації. Все залежатиме від того, (і) хто є порушником Ваших прав (ким він виступав у відносинах з Вами і яка була його роль), (іі) якою є природа порушення, (ііі) якими є докази порушення Ваших прав. Саме тому ми завжди радимо звертатися до юристів для отримання консультації щодо побудови стратегії судового захисту прав, та які професійно надають оцінку судовій перспективі – тому, наскільки великі шанси на перемогу в суді. В “Legal IT Group” Вам завжди будуть раді з цим допомогти.
Відсутність письмового договору?
На практиці зустрічаються ситуації, коли період створення ІТ-спеціалістом програмного продукту не повністю охоплюється строком дії договору між компанією та цим спеціалістом. Так, наприклад, сторонами може бути внутрішньо обумовлено, що перші 2 місяці “випробувального строку” ІТ-спеціаліст фактично надає послуги без будь-якого договору, а за його результатами компанія вирішить про доцільність подальшої співпраці з розробником та юридичне оформлення відносин. В такому випадку в укладеному в майбутньому договорі буде дуже важливо визначити, що “Компанія набуває права на будь-які об’єкти інтелектуальної власності, створені ІТ-спеціалістом в рамках співпраці з Компанією, до моменту підписання цього Договору”.
Важливо те, що якщо у Вас немає договору на розробку ПЗ, то немає підстави для: (і) виникнення між Вами юридичних договірних відносин як таких; (іі) передачі прав на інтелектуальну власність – створене виконавцем програмне забезпечення. Верховний Суд в рішенні у справі №753/20633/15-ц від 20.03.2019 р., виходячи з вимог законодавства про письмову форму правочину, зазначив, що договір про створення за замовленням об’єкта права інтелектуальної власності між сторонами в “усній” формі є нікчемним. Це означає, що ІТ-спеціаліст, не уклавши з компанією письмовий договір на розробку ПЗ, створюючи продукт, автоматично стає його автором і в силу закону має майнові права: може ним як завгодно розпоряджатися, публікувати, видаляти, декомпілювати тощо.
Саме тому в подальшому важливо не допускати ситуацій, коли будь-який проміжок часу співпраці з розробником не був покритий договором. Якщо такі ситуації і мали місце, це можливо і потрібно “полікувати”: укласти письмовий договір, за яким “ретроспективно” передати права на створені ІТ-спеціалістом об’єкти авторського права в проміжок часу, коли не було укладеного договору (тобто, зазначити в письмовому договорі, що передача прав поширена й на всі об’єкти, які створювалися виконавцем для замовника до моменту підписання договору).
Якщо ж у Ваших планах захистити продукт чи його частину, яка була створена ІТ-спеціалістом в проміжок часу, коли між вами не було будь-якого письмового (електронного) договору, підписаного сторонами, це юридично фактично неможливо в судовому порядку. Саме тому важливо правильно здійснювати структурування Ваших юридичних відносин від самого старту співпраці з ІТ-спеціалістами.
Договірні положення
Якщо у Вас був укладений договір на розробку ПЗ, який містить розділ про передачу прав на інтелектуальну власність, для побудови стратегії судового захисту важливо розуміти, наскільки така передача прав до Вашої компанії була коректною. Законодавство встановлює низку вимог до договорів щодо передачі прав на інтелектуальну власність.
Так, наприклад, стара версія Закону України “Про авторське право і суміжні права” імперативно встановлювала, що майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані. Нова версія Закону України “Про авторське право і суміжні права” (діє з 1 січня 2023 р.) зазначає, що у договорі щодо розпоряджання майновими правами на об’єкт авторського права має бути визначений обсяг майнових прав на об’єкт, що передається за договором. Особа стає суб’єктом майнових прав у межах набутого нею обсягу майнових прав. Стара версія закону поширює дію своїх правил на договори, які були укладені до моменту набрання чинності новою версією 1 січня 2023 р.
Виходячи з цього, треба прописувати в договорі детальний перелік прав, які Виконавець передає Замовнику (наприклад, право використовувати, відтворювати об’єкти, право включати об’єкти до складених об’єктів, право розповсюджувати, здійснювати публічне виконання тощо). Існування розділу про передачу прав на інтелектуальну власність без визначення конкретного переліку прав може бути проблемою при вирішенні спору. ІТ-спеціаліст може намагатися оспорювати недійсність передачі як такої; відповідно, в компанії-замовника може не бути підстав для пред’явлення вимоги про порушення авторських прав, оскільки остання їх просто не набула.
Доказування в судовому процесі – якою є роль експертизи?
Процесуальні кодекси встановлюють, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, важливо надати суду докази. Суд є обмеженим в оцінці того, чи фактично було вчинено протиправну дію – використання ІТ-спеціалістом програмного коду без дозволу компанії як суб’єкта прав. Практика свідчить, що яким би не було порушення авторських прав у сфері ІТ, фактично завжди необхідною буде комп’ютерно-технічна експертиза. Суд може призначити експертизу, якщо ніхто зі сторін не надав висновок експерта разом із доказами при подачі позову. Не менш важливо, що роль експерта – не визначити, чи було порушення авторських прав (це компетенція суду). Завдання експертної установи в тому, аби виявити, наприклад, відсоток схожості між оспорюваними комп’ютерними програми відповідача та програмами позивача. Нерідко доцільним є замовлення такого окремого виду експертизи як “експертиза об’єктів інтелектуальної власності” для оцінки економічної складової – вартості програм, досліджуваних під час комп’ютерно-технічної експертизи. Це є необхідним для розрахунку збитків.
Судова практика свідчить, що дуже часто саме від висновку експерта залежатиме судове рішення. Так, наприклад, в рішенні Верховного Суду від 10.02.2022 р. в справі №910/2168/21, фактично ключовим було визначено висновок експерта, який встановив факт використання відповідачем ПЗ позивача. Так, позивач взнавши, що відповідач використовує його програму для автоматичного генерування рахунків-фактур, звернувся до відповідача для оформлення замовлення на покупку товарів. Отримавши рахунок від відповідача, позивач замовив експертизу на предмет виявлення того, чи був він згенерований з використанням ПЗ позивача. Експертиза підтвердила таке використання.
Є й невдалі приклади застосування інструменту експертного висновку. Так, Солом’янський районний суд міста Києва в рішенні від 20.07.2021 р. у справі №760/16961/19 не прийняв пояснення експерта через відсутність аналізу вихідного коду, адже комп’ютерна програма охороняється як літературний твір у вигляді вихідного або об’єктного кодів. Рішення від 21.03.2014 р. у справі №2609/17205/12 свідчить, що позивачі замість вихідних текстів надали для експертизи CD-диск, на якому міститься інсталяційний файл та ключ до готової програми, а не до її коду. Це не дало експерту можливість відповісти на одне з поставлених йому питань в рамках експертизи.
Доведення належності майнових прав
Для того, аби доводити будь-які порушення Ваших майнових авторських прав, важливо насамперед довести, що вони Вам взагалі належать. Так, п. 12 Постанови Верховного Суду України від 04.06.2010 р. №5 та п. 29 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України (ППВГСУ) від 17.10.2012 №12 вказують, що таке доведення є обов’язковим елементом доказування порушення майнових авторських прав.
При цьому, в ППВГСУ зазначено, що якщо у Вас є свідоцтво про реєстрацію авторського права, то Ви звільняєтеся від доведення належності Вам прав. Втім, зважайте, що правова охорона на авторське право виникає з моменту створення відповідних об’єктів авторського права незалежно від факту реєстрації прав. Більше того, свідоцтво про реєстрацію авторського права не має заздалегідь визначеної сили для суду, і суд може визнати, що особі, яка є власником свідоцтва, не належить авторське право на відповідний об’єкт.
Саме тому у випадку відсутності свідоцтва для доведення належності Вам майнових прав на об’єкт Ви можете надати суду, наприклад, договори з Вашими підрядниками та/або працівниками, за якими останні створювали програмний продукт і передали на нього права. Це підтвердить, що продукт і права на нього сукупно належать саме Вам.
Чи завжди суд може вирішити проблему?
Мають місце випадки, коли суди перших інстанцій взагалі не вдаються до аналізу певних доводів позивачів. Принаймні, такий аналіз не віднаходить себе на рівні оцінки суду в готовому рішенні. Так, в справі № 910/9987/21 позов ТОВ (ліцензіар) до КП “Головний інформаційно-обчислювальний центр” (ліцензіат) було вмотивовано тим, що ліцензіату за договором не було надано право дозволяти використання твору (комп’ютерної програми – “ГЕРЦ. Е-КВИТОК”). Фактично за договором не був наданий дозвіл на видачу субліцензії. Позивач вбачав, що мало місце порушення його права дозволяти використання твору через прийняття одного з нормативно-правових актів Київської міської державної адміністрації (“Порядку функціонування автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті міста Києва незалежно від форм власності”).
Втім, як Господарський суд. м. Києва, так і Північний апеляційний господарський суд, не проаналізували ці доводи позивача щодо неможливості видачі субліцензії, а зосередилися на інших вимогах позову. Справа в обох інстанціях була виграна відповідачем.
Це одне з судових рішень, яке свідчить, що суди не завжди вдаються до пильного аналізу абсолютно всіх доводів позивачів. Хоча певні аспекти в межах судового розгляду можуть бути незалежними від сторін та їх адвокатів, судовий захист все одно залишається одним з найефективніших варіантів вирішення проблем. Судові рішення, які набрали законної сили, мають імперативну силу для сторін. Їх невиконання чи перешкоджання їх виконанню є злочином відповідно до статті 382 Кримінального кодексу України. Саме тому в разі вичерпання можливих позасудових способів впливу на порушників, слід звернутися до суду. В разі неприйнятних висновків суду першої інстанції – доцільно застосовувати апеляційне оскарження, а за потреби – і касаційне.
Якщо у Вас виникли будь – які проблеми, пов’язані з порушенням прав на інтелектуальну власність, юристи “Legal IT Group” будуть раді допомоги. А ще краще – звертатися до юристів не на етапі виникнення проблем, а від самого початку структурування Ваших відносин з командою та клієнтами. Одним з дієвих способів зменшити вірогідність будь-яких спорів є якісно прописані договори, які коректно враховують всі необхідні аспекти Вашої співпраці з підрядниками, працівниками.
