Інформація про особисте життя особи. Недостовірна інформація про особу. Захист честі, гідності та ділової репутації.

На сьогоднішній день в Єдиному державному реєстрі судових рішень розміщено більше 36 тисяч рішень по справах щодо захисту честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Порушення права особи на недоторканість особистого життя, честі, гідності та ділової репутації шляхом оприлюднення особистої інформації без згоди цієї особи, або шляхом розповсюдження недостовірної інформації про неї, тема досить актуальна. Будь-хто має можливість розмістити на веб-ресурсі або своїй сторінці в соціальній мережі інформацію на будь-яку тему та про будь-яку особу і така інформація може бути доступна  необмеженій кількості читачів.

Власне, інформація може бути поширена у будь-який спосіб – усно, шляхом розміщення у друкованому засобі масової інформації, на електронному інформаційному ресурсі.

Якщо ви вважаєте, що розповсюджена про вас інформація є недостовірною, внаслідок чого порушено ваші права на недоторканість честі, гідності або ділової репутації, або, якщо без вашої згоди розповсюджено інформацію про ваше особисте життя, ви маєте право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав.


Звернемось до законодавства:

Так, діюче українське законодавство визначає, що інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. При цьому не важливо, чи були фактично збережені або відображені такі відомості, достатньо наявності самої можливості їх збереження або відображення.

Закон надає будь-якій фізичній особі право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. В Україні діє принцип свободи слова, що передбачає право людини вільно висловлювати свої думки.

При цьому, безумовно, існують певні обмеження, оскільки право особи на свободу слова має реалізовуватися таким чином, щоб не було порушено прав та законних інтересів інших осіб. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов’язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію

Чинним законодавством передбачено,  що  інформація не може бути використана для посягання на права і свободи людини.


Щодо інформації про особисте життя особи.

Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються. Виключення стосуються інтересів національної безпеки, економічного добробуту та прав людини та мають бути реалізовані у передбаченому законом порядку. Наприклад, в межах досудового розслідування кримінального правопорушення в порядку передбаченому кримінальним процесуальним кодексом України.

Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без її згоди може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.

Не потрібна така згода, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.

Тим не менше, фізична особа, яка погодилася на знімання, може вимагати припинення публічного показу матеріалів в тій частині, яка стосується її особистого життя. Але при цьому доведеться понести витрати,  пов’язані з демонтажем запису.

Так само, законом передбачається право особи на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції. Кореспонденція особи може використовуватися, зокрема шляхом опублікування, лише за згодою цієї особи та адресата. Виключення складають випадки, передбачені законом, в т. ч. КПК України в межах кримінального провадження.

Захист особистих прав щодо нерозголошення без згоди особи даних її особистого життя реалізується, зокрема, через судову заборону розповсюдження відповідної інформації.

Якщо ж розголошення без згоди особи відомостей про її особисте життя призвело також до порушення її права на недоторканість честі та гідності, цей факт є підставою для звернення до суду з позовом про захист честі та гідності та, можливо, відшкодування моральної шкоди, спричиненої такими діями винної особи.


Щодо достовірності розповсюджуваної інформації про особу.

Будь-яка фізична особа, яка поширює інформацію, зобов’язана переконатися в її достовірності. У випадку, коли поширювана інформація, отримана з офіційних джерел, особа зобов’язана робити посилання на таке джерело.

Недостовірною є інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності – неповні або перекручені.

У випадку, коли про особу та (або) членів її сім’ї поширено недостовірну інформацію, така особа має право на звернення до суду з позовом про визнання поширеної інформації недостовірною, видалення такої інформації, про її спростування, а також має право на відповідь та на відшкодування майнової та (або) моральної шкоди.

Такий спосіб захисту порушеного права, як зобов’язання публічного вибачення, який досить часто використовується позивачами при зверненні до суду, не є законодавчо визначеним способом захисту порушеного права і такі позовні вимоги не задовольняються судами.

Під правом на спростування слід розуміти право вимагати від особи, яка поширила недостовірну інформацію, визнання цієї інформації неправдивою у формі, яка є ідентичною чи адекватною до форми поширення неправдивої інформації.

Під правом на відповідь слід розуміти право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення її прав.

Виникло питання до ІТ юристів?

Запитати

Не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості оціночні судження. До таких, за винятком образи чи наклепу, відносяться висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, в тому числі гіпербол, алегорій, сатири. 

Так само не можуть бути предметом судового захисту думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб’єктивної думки і поглядів, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності.

Якщо ж особа вважає, що поширені оціночні судження або думки, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим правом на відповідь.

Ще одне виключення складає інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), коли ця інформація була визначена підставою пред’явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

Також не підлягають розгляду судами позови осіб про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

1) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи будь-яким способом, за умови здатності сприйняття останньою її змісту. При цьому не має значення форма поширення інформації (вербальна, письмова, за допомогою міміки, жестів, конклюдентних дій, творів мистецтва, тощо), основне, щоб ця інформація була сприйнята іншими (третіми) особами;

2) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи;

3) поширення саме недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

4) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Поширенням вважається опублікування інформації в пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв’язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Треба зазначити, що факт поширення недостовірної інформації певною особою (тою, до якої власне пред’явлено позов) має бути доведений особою, якою пред’явлено позов.

Якщо недостовірна інформація була розміщена в друкованих засобах масової інформації, відповідачем по справі є автор відповідної інформації.

Якщо така інформація розміщена на електронних інформаційних ресурсах в мережі Інтернет, відповідачем є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту. Це особи, яких позивач повинен встановити та зазначити в позовній заяві.

Однак, на практиці, виникають ситуації, коли такого автора неможливо встановити. Це буває досить часто, особливо, коли відповідна інформація розповсюджувалася авторами з розумінням факту її недостовірності. В таких випадках судова практика визнає відповідачем власника веб-ресурсу.

Діюче українське законодавство не передбачає обов’язкової офіційної реєстрації веб-ресурсів, здійснення їх обліку та ідентифікації.

Інформація про власника веб-сайту встановлюється через компанію-реєстратора доменного імені. Тут слід мати на увазі, що компанія-реєстратор не обов’язково має бути українським суб’єктом і для отримання відповідної інформації від іноземної компанії-реєстратора необхідно дотримання певного порядку, встановленого законодавством.

Також, важливим у таких справах є доведення самого факту розміщення такої інформації. Якщо це стосується розміщення інформації в мережі Інтернет, тут є певні особливості. На сьогоднішній день існує можливість робити фіксацію факту розміщення певної інформації на визначеному ресурсі у конкретний період часу через отримання відповідного експертного висновку.

Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

Якщо розповсюджувачем недостовірної інформації є орган державної влади, то способом захисту порушеного права буде лише вимога спростувати відповідну інформацію.

Всі справи зазначеної категорії підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб’єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, що розглядаються в порядку господарського судочинства.

Право звернення до суду з позовом про спростування недостовірної інформації дійсне протягом одного року з моменту, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права.

В інших випадках цей строк складає три роки.

Безкоштовна первинна консультація по ІТ праву у твоєму кейсі. Не зволікай ;)Твоє запитання ІТ юристам


Хочеш отримувати круту інфу з IT-Права,
без спаму та набридливих акцій?