5 помилок при отриманні згоди на обробку персональних даних: порівнюємо GDPR, CCPA та Україну

Згода є, але чи достатньо цього? Більшість компаній хоча б раз ставили на сайті галочку про згоду на обробку персональних даних. Зробити це зовсім не важко. А от набагато складніше переконатися, що ця згода справді потрібна, її текст відповідає закону і компанія зможе використовувати її саме так, як планувала.

Візьмемо приклад: клієнт залишив номер телефону, щоб оформити замовлення. Чи дає це право компанії надсилати йому рекламу? А якщо він погодився на обробку даних під час реєстрації, чи можна використовувати їх для зовсім інших цілей через рік? У таких випадках однієї лише галочки може бути замало.

До того ж важливо пам’ятати про різницю в підходах. GDPR, американські CCPA/CPRA та Закон України “Про захист персональних даних” мають різні вимоги до згоди та підстав для обробки. Тому рішення, яке здається бізнесу звичною справою, не завжди буде законним.

Ми зібрали п’ять помилок, які часто пропускають під час збору згод. Радимо звірити з ними ваші форми, договори та робочі процеси. Можливо, деякі моменти варто переглянути вже зараз.

Помилка 1. Вважати згоду універсальною підставою для обробки персональних даних

Коли компанія працює з персональними даними, найпростішим рішенням на перший погляд здається попросити користувача погодитися на їх обробку. Напевно, ви не раз бачили відповідний пункт під формою реєстрації або окрему галочку під час оформлення замовлення. Логіка зрозуміла: людина погодилася, отже, компанія отримала дозвіл працювати з її даними. Але з погляду законодавства про захист персональних даних усе не так однозначно. Ба більше, іноді такий підхід створює для бізнесу зайві обмеження.

За GDPR згода є лише однією із шести правових підстав для обробки персональних даних. Наприклад: 

  1. Щоб прийняти замовлення, організувати доставку або виконати інші дії, необхідні для виконання договору з клієнтом, компанія може посилатися на необхідність його виконання. 
  2. Якщо обробка потрібна для виконання вимог закону, підставою може бути юридичний обов’язок. 
  3. В окремих випадках компанія також може покладатися на законний інтерес (але тільки за умови, що така обробка справді необхідна і права та інтереси людини не переважають цей інтерес).

Читайте більше: Legitimate interest у маркетингу: правова підстава чи прямий шлях до скарг?

Важливо: перш ніж просити згоду, визначте, чи потрібна вона взагалі.

Якщо компанія вирішує покладатися на згоду, вона повинна забезпечити її добровільність, конкретність, поінформованість та однозначність, а також дати можливість відкликати її в будь-який час (при цьому компанія має припинити подальшу обробку, якщо для неї немає іншої належної правової підстави). 

Тому просити згоду там, де вона насправді не потрібна, не завжди є безпечною стратегією. Так компанія сама прив’язує обробку до підстави, яка накладає додаткові зобов’язання та дає людині право в будь-який момент відмовитися від неї. А якщо компанія все одно збирається продовжувати обробку навіть після того, як згоду відкликали, то виникає інше питання: чи правильно вона взагалі обрала правову підставу від самого початку?

На це звертає увагу й британський регулятор ICO у своїх роз’ясненнях щодо використання згоди.Регулятор наводить приклад компанії, що видає кредитні картки: вона просить клієнтів погодитися на передавання їхніх даних кредитним бюро, але фактично продовжила б таку передачу і в разі відмови (посилаючись на законний інтерес). За оцінкою ICO, у такій ситуації запитувати згоду недоречно, адже людина не має реального вибору, а компанія створює хибне враження, ніби може припинити обробку після відкликання згоди. Якщо належною підставою є законний інтерес, саме його й потрібно визначити та обґрунтувати, а не просити згоду для формальності.

Українське законодавство теж не зводить усю обробку до однієї лише згоди. Згідно зі статтями 6 і 11 Закону України “Про захист персональних даних”, є різні правові підстави для обробки (згода, виконання обовʼязку за законом, необхідність виконання правочину, захист життєво важливих інтересів або законні інтереси самої компанії). Тому українському бізнесу варто спочатку розібратися, на якій саме підставі вони працюють із даними, і вже потім думати, чи треба ставити галочку для отримання згоди.

У Каліфорнії все працює трохи інакше, ніж у Європі. CCPA/CPRA не вимагає отримувати попередню згоду на кожне збирання персональної інформації. Натомість закон зосереджений на тому, щоб споживач був поінформований і мав право відмовитися від продажу або передачі своїх даних для таргетованої реклами. Звісно, є винятки, коли згода все ж таки обов’язкова, наприклад, якщо йдеться про дітей віком від 13 до 15 років, а для тих, кому менше 13, потрібен дозвіл батьків або опікунів.

Виходить, що одна й та сама форма не підійде для клієнтів з ЄС, України та Каліфорнії. І починати треба з набагато важливішого питання: на якій правовій підставі ми обробляємо ці конкретні дані для цієї конкретної мети? Коли це зрозуміло, стає набагато простіше визначити, чи потрібна згода, що саме треба розповісти людині та як забезпечити її права.

Помилка 2. Вважати політику конфіденційності заміною інформованої згоди

Компанія запускає сайт і публікує політику конфіденційності. У документі описано, які персональні дані збираються, для чого вони потрібні та кому можуть передаватися. Команда впевнена, що цього достатньо, бо користувач усе прочитав і, отже, в курсі справ. Але тут є важлива різниця між тим, щоб повідомити людину про обробку, і тим, щоб отримати її згоду на неї.

Політика конфіденційності це передусім інформаційний документ. Вона пояснює, хто обробляє дані, навіщо, на якій правовій підставі, як довго інформація зберігатиметься та які права є у людини. Але те, що ви виклали цей текст на сайті, не означає, що користувач автоматично погодився на всі ці дії; також фраза про те, що “продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з політикою”, не працює там, де закон вимагає чіткого й однозначного волевиявлення.

У GDPR ці моменти розмежовані досить чітко. Статті 13 і 14 визначають, яку інформацію контролер повинен надати суб’єкту даних, а статті 4(11) і 7 встановлюють вимоги до згоди (наприклад, компанія може написати в політиці, що використовує дані для персоналізованої реклами, але це ще не означає, що користувач надав на це належну згоду).

Важливо: виконання обов’язку інформувати не замінює отримання згоди, якщо саме вона є правовою підставою для конкретної обробки. 

В Україні Закон теж розмежовує інформування та правові підстави. Стаття 12 регулює інформування суб’єкта персональних даних про володільця, склад і зміст зібраних даних, його права, мету збору та осіб, яким дані передаються; стаття 11 визначає правові підстави обробки, серед яких є згода. Тож наявність політики, що описує практики компанії, сама по собі не доводить, що користувач надав згоду, якщо для певної операції вона є обовʼязковою.

У Каліфорнії CCPA/CPRA також не прирівнює повідомлення про те, як ви працюєте з даними, до згоди. Бізнес має інформувати споживачів і давати їм право, наприклад, відмовитися від продажу інформації. Але просто згадати про це в політиці конфіденційності недостатньо, якщо немає реального механізму відмови. 

Виходить так, що компанія може мати ідеальну з юридичної точки зору політику конфіденційності, але при цьому зовсім неправильно налаштувати процес отримання згоди або відмови. Або навпаки: гарна форма згоди не звільняє бізнес від обов’язку належно інформувати користувача. Це два різні завдання, які мають працювати в парі.

Помилка 3. Об’єднувати різні цілі обробки в одну згоду

Уявімо, що компанія відкриває реєстрацію на безкоштовний вебінар. Щоб отримати посилання, користувачі повинні вказати ім’я та електронну адресу. Але поруч стоїть ще одна умова: натискаючи кнопку, людина автоматично погоджується на маркетингові розсилки, персоналізовану рекламу та передачу даних партнерам; без цієї позначки зареєструватися просто неможливо.

Для бізнесу це виглядає досить зручно, адже один пункт у формі закриває одразу кілька питань. Проте для звичайної людини реєстрація на вебінар і згода на рекламні повідомлення – це зовсім різні речі. Людина може хотіти подивитися вебінар, але не мати жодного бажання отримувати рекламу чи ділитися своїми контактами з іншими компаніями. Якщо відмовитися від маркетингу не можна, то виникає питання, чи був вибір справді добровільним.

Згідно з GDPR згода має стосуватися конкретної мети. Якщо компанія планує використовувати дані для кількох різних цілей і покладається на згоду як правову підставу, вона зобовʼязана чітко пояснити кожну з них, щоб людина могла зробити свідомий вибір. Не завжди потрібно створювати окрему галочку для кожної окремої операції, але не можна ховати купу різних цілей під одним розмитим формулюванням, з якого незрозуміло, на що саме ти погоджуєшся.

Кейс CNIL: передавання даних соціальній мережі для рекламних цілей – штраф €3,5 млн.Наприкінці 2025 року французький регулятор CNIL оштрафував одну з компаній на €3,5 млн за передавання контактних даних клієнтів соціальній мережі для таргетованої реклами без належної згоди. Компанія використовувала дані учасників програми лояльності (електронні адреси та номери телефонів) для рекламного таргетингу в соціальній мережі. При цьому вона посилалася на згоду, яку клієнти надали під час приєднання до програми лояльності та погодження на отримання маркетингових повідомлень електронною поштою або SMS.Однак CNIL наголосив: згода на отримання розсилок не означає автоматичної згоди на передавання контактних даних соціальній мережі для рекламного таргетингу. Клієнтам не повідомляли належним чином про таке передавання під час оформлення участі в програмі лояльності, а інформація в документах компанії не пояснювала достатньо чітко його мету. За оцінкою регулятора, така згода не була належно поінформованою. Порушення стосувалося понад 10,5 млн осіб.

В українському законодавстві теж важливо розділяти мету обробки та обсяг даних. Стаття 6 Закону України “Про захист персональних даних” вимагає, щоб мета обробки була чіткою та законною, а самі дані – адекватними та не надмірними для цієї мети. Тому компаніям варто окремо оцінювати, які дані потрібні для реєстрації, а які – для маркетингу чи передавання партнерам. Якщо для якоїсь операції потрібна згода, вона стосуватиметься саме цієї мети, а не бути загальним дозволом на будь-яке майбутнє використання інформації.

CCPA/CPRA має іншу модель: бізнес, на який поширюється закон, має повідомляти про те, які він збирає та використовує персональну інформацію, і забезпечувати права споживачів. Наприклад, у певних випадках людина може відмовитися від продажу своїх даних для таргетованої реклами. Проте не кожне передавання даних партнеру вважається продажем за цим законом, і не кожна нова мета вимагає попередньої згоди. Тут усе залежить від характеру обробки та конкретних вимог закону.

Отже, ще одна проблема виникає тоді, коли компанія змішує різні цілі так, що користувач не розуміє, на що погоджується, або не може відмовитися від необов’язкових послуг. Занадто загальна згода може здаватися простим рішенням, але насправді вона часто лише маскує відсутність прозорості у використанні даних.

Помилка 4. Вважати, що галочка або підпис автоматично доводять наявність згоди

Компанія отримує згоду на обробку персональних даних під час укладення договору. Клієнт підписує папери, дані потрапляють у CRM, і компанія вважає, що все гаразд – згода отримана. Але згодом виникає спір: клієнт каже, що не давав дозволу на копіювання документів, рекламу чи передачу даних третім особам. Чи зможе компанія довести свою правоту, посилаючись лише на підпис під договором?

За GDPR саме контролер має довести, що згода була отримана; стаття 7(1) вимагає, щоб компанія могла продемонструвати, що людина погодилася на обробку її персональних даних.

Стаття 4(11) визначає саму згоду через чотири обов’язкові характеристики: вона має бути добровільною, конкретною, поінформованою та однозначною.

Тобто доказ має підтверджувати не просто те, що людина щось натиснула чи підписала, а те, що вона розуміла, на що саме погоджується.

Важливо зауважити, що GDPR не забороняє отримувати згоду за допомогою галочки, електронного підтвердження чи письмового підпису (навпаки, Recital 32 прямо допускає позначення поля на сайті як спосіб висловити згоду). Проблема лише в тому, коли галочка вже стоїть заздалегідь, згода прихована серед інших умов договору або компанія не може довести, що надала людині достатньо інформації.

У справі Planet49 (C-673/17) компанія організувала рекламну лотерею, для участі в якій користувачі мали заповнити реєстраційну форму. Поле згоди на встановлення cookies для рекламних цілей уже було позначене. Суд постановив, що така конструкція не відповідає вимогам до згоди: користувач не висловлює активного волевиявлення, якщо йому достатньо нічого не робити, щоб погодитися. Крім того, натискання кнопки участі в лотереї не можна автоматично вважати згодою на використання cookies.

Показовою в цьому контексті також є справа Orange România (C-61/19).

Румунський оператор збирав і зберігав копії документів, що посвідчують особу клієнтів. У договорах містилося положення про згоду на таке зберігання, а відповідне поле було позначене працівниками компанії ще до того, як клієнти підписували документи. Клієнти, які не хотіли надавати таку згоду, мали оформлювати окрему письмову відмову. Національний орган із захисту даних оштрафував оператора, оскільки той не довів наявності дійсної згоди. Суд ЄС звернув увагу на кілька обставин:Клієнти самі не позначали відповідне поле. Положення про згоду не було чітко відокремлене від інших умов договору. Формулювання договору могло створювати враження, що без згоди на копіювання документа послугу не нададуть, хоча оператор фактично міг укласти договір і без неї. Суд наголосив, що сам підпис під документом із попередньо позначеним полем не доводить наявності згоди.

В Україні стаття 2 Закону “Про захист персональних даних” визначає згоду як добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до конкретної мети. Тому тут теж важливо розрізняти формальну наявність підпису та реальне бажання людини. Хоча в українському законі немає прямої вимоги доводити згоду, як у GDPR, можливість підтвердити обставини отримання згоди залишається важливою для обґрунтування правомірності обробки.

Як ми вже згадували раніше, у Каліфорнії діє інша модель. CCPA/CPRA не вимагає отримувати попередню згоду на кожне збирання персональної інформації, тому загальний обов’язок доводити згоду тут не застосовується. Натомість закон чітко визначає випадки, коли згода необхідна (наприклад, для продажу персональної інформації неповнолітніх або використання фінансових стимулів). Також бізнес має забезпечити можливість відмови від продажу інформації у передбачених законом випадках. Тому компаніям важливо зберігати записи про виконання відповідних запитів.

Для бізнесу практичний висновок полягає в тому, що доказ згоди має дозволяти відновити обставини її отримання. Якщо це онлайн-форма, зберігайте дату й час дії користувача, текст або версію повідомлення, мету обробки та спосіб підтвердження. Якщо це паперовий договір, важливо, щоб відповідне положення було зрозумілим і відокремленим від інших умов, а підпис або інша дія справді підтверджували волевиявлення людини.

Помилка 5. Не передбачити реальної можливості відкликати згоду

Компанія запускає розсилку, налаштовує рекламу, передає контактні дані до CRM і нарешті бачить перші результати. У кожному листі є кнопка відписки, але після її натискання повідомлення продовжують приходити. Чому так стається? Можливо, адреса залишилася в іншому списку, дані вже залетіли в іншу платформу або маркетологи просто створили нову аудиторію на основі старої бази. Формально кнопка відписки є, але фактично вона не працює так, як очікує людина.

Згідно з GDPR, людина має право відкликати свою згоду в будь-який момент (стаття 7(3)). Причому процедура має бути такою ж простою, як і сама згода.

Якщо користувач погодився на все одним кліком, компанія не має права вимагати від нього паперових заяв, телефонних дзвінків чи складних анкет. Важливо розуміти, що відкликання згоди не робить незаконною ту обробку, яка вже відбулася раніше на законних підставах.

Після того як згода відкликана, компанія повинна припинити обробку даних, яка базувалася саме на цій згоді. Проте це не завжди означає миттєве видалення всього підряд (наприклад, деяку інформацію доводиться зберігати для виконання юридичних зобов’язань або захисту прав у суді). У таких випадках компанія має мати іншу правову підставу для зберігання, але вона більше не може використовувати ці дані для цілей, від яких людина відмовилася.

Важливо: GDPR дає право заперечити проти обробки персональних даних для прямого маркетингу (стаття 21(2)-(3)). Але для такого заперечення не має значення, чи спирається компанія на згоду, чи на іншу правову підставу. Людина може в будь-який час вимагати припинити використання її даних для прямого маркетингу, включаючи профілювання. Після цього компанія більше не має права обробляти дані для таких цілей. Тому посилання “Відписатися” в маркетинговому листі має працювати незалежно від того, на якій правовій підставі компанія сформувала розсилку.Читайте більше: ​​Marketing compliance. Як продавати і не порушувати приватність

В Україні стаття 8 Закону “Про захист персональних даних” передбачає право суб’єкта персональних даних відкликати згоду на обробку, якщо вона є підставою для такої обробки. Водночас відкликання згоди не слід автоматично ототожнювати з вимогою видалити всі дані: подальші дії залежать від наявності інших законних підстав для обробки та зберігання інформації. Компанії варто враховувати це під час побудови процесу відмови (визначити, які операції потрібно припинити, які дані більше не можна використовувати для відповідної мети та чи є підстави залишити окрему інформацію в системах).

CCPA/CPRA не пропонує загального права відкликати згоду на будь-яку обробку, як це робить європейський підхід. Натомість споживачі мають право відмовитися від продажу персональної інформації для міжконтекстної поведінкової реклами. Бізнес має забезпечити належний механізм такої відмови та враховувати відповідні сигнали, наприклад Global Privacy Control. Тому запит на відкликання згоди за GDPR і запит на відмову від sharing за CCPA/CPRA – це різні юридичні механізми, хоча на практиці обидва можуть вимагати змін у роботі рекламних систем.

Яким би не був підхід, висновок один: обіцянка поважати вибір користувача має бути реальною, а не лише текстом на сторінці налаштувань. Якщо дані синхронізуються між сайтом, CRM, сервісами розсилок та рекламою, то процес відмови має охоплювати весь цей ланцюг. Інакше компанія ризикує продовжувати обробку даних навіть після того, як людина чітко сказала ні.

GDPR, CCPA та Закон України: ключові відмінності

Ну і, як ви вже зрозуміли, ще однією помилкою є використання однієї моделі згоди для всіх юрисдикцій: GDPR передбачає кілька правових підстав для обробки; CCPA/CPRA зосереджується на повідомленні споживача та конкретних правах щодо персональної інформації; український закон встановлює власні правила щодо мети обробки, правових підстав і згоди.

ПитанняGDPRCCPA/CPRAЗакон України
Чи потрібна згода для кожної обробки?Ні. Стаття 6 передбачає шість правових підстав, і згода лише одна з них.Ні. Закон не встановлює універсальної вимоги отримувати попередню згоду на кожне збирання інформації.Ні. Стаття 11 передбачає кілька правових підстав для обробки, зокрема згоду та інші випадки, визначені законом.
Якою має бути згода?Добровільною, конкретною, поінформованою та однозначною; потрібна чітка позитивна дія.Згода не є універсальною передумовою збирання. Для окремих операцій та категорій споживачів діють спеціальні вимоги.Згода має бути добровільним волевиявленням щодо обробки даних відповідно до сформульованої мети.
Чи можна об’єднати кілька цілей в одну згоду?Не можна приховувати різні цілі за нечітким загальним формулюванням; згода має охоплювати конкретні цілі.Потрібно належно повідомити про категорії даних і цілі їх використання. Окрема згода на кожну мету не є загальним правилом CCPA/CPRA.Мета має бути визначеною; дані повинні відповідати їй. У разі зміни мети закон передбачає отримання згоди відповідно до зміненої мети.
Як довести згоду?Якщо обробка ґрунтується на згоді, контролер повинен уміти довести її надання – стаття 7(1).Універсального аналога вимоги статті 7(1) GDPR для кожного збирання немає; важливо документувати виконання застосовних вимог і запитів споживачів.Варто зберігати докази волевиявлення та обставин отримання згоди.
Що відбувається після відмови?Згоду можна відкликати; для прямого маркетингу діє окреме безумовне право заперечити проти обробки для цієї мети.Споживач може відмовитися від продажу або sharing у значенні закону; у застосовних випадках потрібно враховувати сигнали Global Privacy Control.Людина може відкликати згоду, якщо обробка ґрунтується на ній; подальші дії залежать від наявності іншої законної підстави та конкретної ситуації.

Читайте більше: Marketing compliance очима регулятора: ТОП-5 помилок, що можуть призвести до штрафів за GDPR

Висновок

Згода на обробку персональних даних це не просто формальність, яку можна швиденько додати до договору чи форми реєстрації. Компанії важливо чітко розуміти, навіщо вона збирає інформацію, на якій правовій підставі це робить і як саме вона гарантує захист прав користувачів. Якщо цілі обробки змінюються або ж людина вирішила відкликати згоду чи обмежити використання своїх даних, це має відобразитися не тільки в документах, а й у всіх внутрішніх системах компанії.

GDPR, CCPA/CPRA та Закон України “Про захист персональних даних” мають різні підходи до того, як саме потрібно отримувати згоду, інформувати людей та надавати їм можливість відмовитися. Тому, якщо ваш бізнес працює на кількох ринках, не варто намагатися використати одну універсальну форму або просто копіювати правила однієї країни для іншої. Куди надійнішим буде підхід, коли кожну операцію з даними оцінюють окремо. Потрібно визначати відповідну правову підставу, враховувати місцеві закони та регулярно оновлювати процедури, коли змінюється продукт чи бізнес-процеси.

Якщо вам потрібна допомога з перевіркою механізмів отримання згоди, розробкою форм і текстів згоди, налаштуванням cookie-банерів або процедур відкликання згоди, звертайтеся до команди privacy-експертів Legal IT Group!

Є запитання до юристів?
до 500 символів
Сталася помилка
Запит надіслано Дякуємо за ваше повідомлення! Ми обробимо його якнайшвидше.

Статті по темі

Перейти до блогу