Спори щодо інтелектуальної власності в разі розлучення
Спершу з’ясуймо, що потрібно розуміти під правом інтелектуальної власності.
Закон визначає, що це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений законом. Отже, це – право або на результат
діяльності, або на інший об’єкт, визначений законом.
Своєю чергою, право інтелектуальної власності становлять дві групи прав – особисті немайнові права та майнові права.
Також потрібно розуміти, що право інтелектуальної власності на об’єкт такого права та право власності на певну річ – це різні поняття.
Звернімося до визначення об’єктів права інтелектуальної власності, наведених у законодавстві.
До об’єктів прав інтелектуальної власності, зокрема, належать:
– літературні та художні твори;
– комп’ютерні програми;
– компіляції даних (бази даних);
– виконання;
– фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;
– наукові відкриття;
– винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
– компонування напівпровідникових виробів;
– раціоналізаторські пропозиції;
– сорти рослин, породи тварин;
– комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні
зазначення;
– комерційні таємниці.
Особисті немайнові права інтелектуальної власності виникають із моменту створення об’єкта права інтелектуальної власності; за загальними правилами належать автору (творцю, винахіднику);
є чинними безстроково; не підлягають відчуженню та не залежать від майнових прав (їх наявності або відсутності).
До них належать, зокрема, право на визнання людини творцем, право
перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, що може завдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта, інші права.
До майнових прав інтелектуальної власності належать:
– право на використання об’єкта права інтелектуальної власності;
– виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності;
– виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної
власності, зокрема й забороняти таке використання;
– інші майнові права інтелектуальної власності, установлені законом.
Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути внеском до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов’язань, а також
використовуватися в інших цивільних відносинах.
Як бачимо, об’єкти права інтелектуальної власності можуть бути предметом поділу під час розлучення саме з урахуванням наявності у чоловіка та дружини майнових прав на такі результати чи об’єкти. Щоб щось ділити, треба мати на це право (ще раз слід уточнити – майнове право).
Право володіння, користування та розпорядження майном (майновими правами) належать власнику. Власником майнових прав інтелектуальної власності є автор (творець, винахідник) або
інша особа, якій таке право може належати відповідно до закону чи договору.
Тепер звернімось до норм закону, що визначають особливості виникнення прав власності у подружжя. Так, відповідно до положень Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) не мав самостійного заробітку (доходу).
Тож уважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Це ж правило стосується майна, набутого
чоловіком та дружиною за час спільного проживання однією сім’єю, без реєстрації шлюбу.
Отже, майно подружжя має статус спільної сумісної власності. Це означає, що чоловік і дружина володіють певним майном разом без визначення конкретної частки кожного з них у ньому.
Слід мати на увазі, що з моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу чоловік та жінка у шлюбному договорі можуть визначити порядок розподілу прав власності на майно, яке може з’явитися в них у майбутньому. Це згодом допоможе уникнути ймовірних непорозумінь.
Також чоловік і дружина можуть вирішити питання розподілу майна через укладення договору про поділ майна, яке вже перебуває в них у спільній сумісній власності.
Зокрема, такий договір можна укласти у зв’язку з припиненням шлюбних відносин, якщо подружжя змогло мирно домовитися про конкретні умови поділу. Якщо ж у добровільному порядку
визначитися із цим питанням не вдалося та виник спір, його вирішують у судовому порядку. Під час вирішення спору про поділ майна подружжя має бути встановлено обсяг майна, що перебуває у спільній сумісній власності та відповідно підлягає поділу між ними.
Як уже було зазначено, законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними за час шлюбу.
Тож, якщо один із подружжя вважає, що певне майно (майнові права), хоч і набуте під час шлюбу, є його особистою власністю, то обов’язок спростувати поширення на таке майно правового режиму спільного сумісного майна покладено саме на нього.
Також трапляються випадки, коли один із подружжя претендує на визнання спільною сумісною власністю якогось майна, поширення режиму спільного сумісної власності на яке не є однозначним. У такому разі він також має надати докази, на підставі яких суд може визнати таке майно саме спільною власністю та здійснити його поділ.
Отже, у будь-якому разі тягар доказування обставин, якими буде обґрунтовано позицію сторін у спорі, покладено на відповідну сторону спору.
Щодо чинників, які беруться до уваги для визнання права інтелектуальної власності спільною сумісною власністю подружжя та його подальшого поділу, слід зауважити, що чинним законодавством чітких критеріїв не встановлено.
Зважаючи на загальноправові принципи справедливості та добросовісності, необхідності врахування інтересів обох із подружжя та їхніх спільних дітей, а також судову практику, що склалася, видається за доцільне виходити, зокрема, з таких підстав:
1) момент виникнення права (під час перебування у шлюбі чи ні),
2) джерело набуття такого права (особисті кошти одного з подружжя чи їхні спільні),
3) спільна участь особистою працею кожного з подружжя в набутті таких прав інтелектуальної власності.
У кожному окремому випадку необхідно розглядати позицію сторони та докази, якими цю позицію буде обґрунтовано. З практики можна навести кілька конкретних прикладів вирішення спорів про поділ прав інтелектуальної власності під час розлучення.
Так, в одній зі справ предметом спору був факт визнання спільною сумісною власністю прав інтелектуальної власності на торговельні марки, зареєстровані на ім’я одного з подружжя. Суд встановив, що, хоч торговельні марки й було зареєстровано на одного з них, цю реєстрацію було проведено під час здійснення підприємницької діяльності, у якій особисту участь своєю працею брали обоє з подружжя, і загалом цю підприємницьку діяльність вони розпочали та здійснювали за спільні кошти. Тож суд визнав право спільної сумісної власності на спірні торговельні марки.
Цікавою з погляду вирішення є ситуація, коли один із подружжя набув чи створив (або розпочав створення) певний об’єкт інтелектуальної власності ще до початку шлюбних відносин, але потім, уже в період перебування у шлюбі, другий із подружжя своєю особистою участю та спільними грошима взяв участь у продовженні цієї творчої діяльності та/або значно збільшив вартість відповідного об’єкта права інтелектуальної власності.
Такі факти є підставою для визнання об’єкта загалом або його відповідної частини спільною сумісною власністю та поділу.
Спільне майно може бути поділено не в рівних частках; конкретний розмір часток суд визначає в кожному конкретному випадку, залежно від обставин і доказів, наданих кожним із подружжя на підтвердження обсягу його прав.
Слід також розрізняти майнові права на об’єкт права інтелектуальної власності та на доходи, отримані від використання такого об’єкта. Наявність майнових прав тільки в одного з подружжя не означає, що не виникає право спільної сумісної власності на доходи, отримані від використання такого об’єкта під час перебування у шлюбі, адже Сімейним кодексом прямо визначено, що заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя, є спільною сумісною власністю подружжя.
Також цікавою є ситуація, коли один із подружжя створив певний об’єкт права інтелектуальної власності, права на який є його особистою власністю, однак таке створення відбувалося за умови,
що другий із подружжя повністю взяв на себе утримання й організацію всіх питань сумісного проживання та виховання дітей. Вбачається, що такі обставини для другого з подружжя можуть
бути підставою претендувати на певну грошову компенсацію.
Висновок
Кожний спір має свої особливості, а тому кожну конкретну ситуацію слід аналізувати з урахуванням всіх фактів, обставин і доказів, щоб відповідно до закону врахувати інтереси кожного з подружжя.
Крім того, потрібно пам’ятати, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовною є позовна давність у три роки.
