Бізнес в Україні, власник у Німеччині: хто має право на ваші податки

Перший переказ з українського ТОВ на рахунок у Німеччині вже є податковим питанням. Є компанія, є директор, є прибуток, є власник, який уже живе в Берліні чи Мюнхені. Здається, що лишилося обрати, як саме забрати гроші: дивідендом, платою за послуги тощо. Однак назва виплати цього не закриває. Саме ТОВ є окремим платником податку на прибуток, і цей податок не зводиться до доходу власника. Дивіденд, проценти, роялті чи винагорода директора – це вже інші об’єкти, і для них діють інші правила, навіть якщо гроші виходять з одного рахунка.

Поки не розведено, що лишається прибутком компанії, а що стає доходом отримувача, і хто з них є резидентом якої держави, конкретна ставка ще нічого не означає.

Угоду про уникнення подвійного оподаткування в таких структурах нерідко сприймають ширше, ніж вона написана. На неї спираються і щодо дивідендів, і щодо позики засновника, і щодо рахунка за управління, ніби одного посилання досить, щоб визначити податкову долю платежу. Угода цього не замінює. Ця Конвенція розподіляє між державами право оподатковувати конкретний вид доходу та може або дозволяти оподаткування у двох державах з обмеженням ставки, або залишати право оподаткування лише одній державі.

Чинний текст – угода від 3 липня 1995 року, підписана в Бонні, ратифікована Законом України від 22 листопада 1995 року № 449/95-ВР, чинна для України з 4 жовтня 1996 року. З українського боку її стаття 2 називає податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, а також податок на майно підприємств і податок на нерухоме майно громадян. Два останні податки у формі, зазначеній у статті 2 Конвенції, нині в Україні не справляються. Для описаних у цій статті операцій основне значення мають податок на прибуток підприємств та податок на доходи фізичних осіб – залежно від виду виплати та статусу її отримувача.

Прибуток компанії лишається українським, поки компанія українська

Українське ТОВ сплачує податок самостійно. Для звичайного платника податку на прибуток на загальній системі базова ставка становить 18%, а об’єкт визначається за правилами ст. 134 ПКУ з відповідними коригуваннями у передбачених Кодексом випадках. Це не ставка кожного підприємства в країні: у банків, інших фінансових установ, страховиків і резидентів Дія Сіті на особливих умовах режим інший. Для операційного ТОВ на загальній системі цей платіж лишається податком компанії. Він не є податком власника і не зникає від того, що частка належить особі, яка живе в Німеччині.

Угода не віддає цей прибуток Німеччині через саме місце проживання власника. Стаття 7 каже, що прибуток підприємства оподатковується лише в державі, резидентом якої воно є, доки це підприємство не веде комерційну діяльність у другій державі через розташоване там постійне представництво. Для українського ТОВ друга держава – Німеччина. Поки діяльність у Німеччині веде не компанія, а лише її учасник як приватна особа, німецького податку на прибуток ТОВ не виникає.

Представництво з’являється тоді, коли сама компанія працює з Німеччини.

Достатньо постійного місця, через яке повністю або частково ведеться її комерційна діяльність: місця управління, офісу, з якого ухвалюють операційні рішення. Достатньо і особи в Німеччині, яка звичайно укладає контракти від імені ТОВ. Проживання учасника, його німецька адреса і те, що він читає звіти компанії, цим місцем самі по собі не є. Якщо представництво все ж є, Німеччина може оподаткувати не весь прибуток ТОВ, а лише ту частину, яка до цього представництва відноситься. Прибуток, що не відноситься до цього представництва, за Конвенцією оподатковується в Україні.

Окремо від представництва стоїть резидентство самої компанії. Постійне представництво відповідає на питання, чи може друга держава взяти податки з частини прибутку чужого підприємства. Резидентство відповідає на інше: яка держава взагалі вважає це підприємство своїм.

Кожна держава визначає це за своїм законом, і висновки можуть не збігтися. Українське ТОВ є резидентом України, бо його утворено за українським законодавством. Цього досить для підпункту 14.1.213 Податкового кодексу України (ПКУ), навіть якщо учасник живе за кордоном. Німеччина ставить інший тест. Компанія є там резидентом, якщо в Німеччині розташований її статутний осередок або місце фактичного керівництва. Статутний осередок українського ТОВ лишається в Києві. А от керівництво Німеччина може побачити у себе, якщо саме там ухвалюють рішення, звідти розпоряджаються рахунком і звідти ведуть операційну діяльність. Так, Німеччина може визнати українське ТОВ своїм податковим резидентом, якщо місце його фактичного управління розташоване на її території. Для цього має значення не лише те, де учасник або директор ухвалює окремі рішення, а насамперед те, звідки фактично здійснюється поточне управління господарською діяльністю компанії. Тоді компанія може одночасно бути резидентом для України і резидентом для Німеччини.

Саме для цього конфлікту в угоді є правило, яке на практиці називають тай-брейкером. У тексті угоди цього слова немає. Це позначення правила, яке спрацьовує лише тоді, коли обидві держави вже назвали одну й ту саму особу своїм резидентом, і між ними треба обрати одну. Без такого вибору решта угоди не працює: майже кожна її стаття ділить право між державою резидентства і другою державою. Якщо резидентство одразу в обох, незрозуміло, хто з них має світовий прибуток, а хто лише дохід із джерела.

Для фізичної особи тай-брейкер іде сходинками: постійне житло, центр життєвих інтересів, звичне проживання, громадянство і, якщо цього мало, взаємна процедура (пункт 2 статті 4 Конвенції). Для компанії сходинок немає. Пункт 3 статті 4 Конвенції каже одне: компанія вважається резидентом тієї держави, де розміщений її фактичний керівний орган. Ідеться не про адресу в ЄДР і не про те, де живе учасник. Ідеться про місце, де насправді ухвалюють ключові управлінські і комерційні рішення щодо компанії в цілому.

Якщо цей орган у Німеччині, для цілей угоди ТОВ є резидентом Німеччини, а не України. Україна після цього не оподатковує весь його прибуток як прибуток свого резидента. Вона може оподатковувати прибуток, що відноситься до постійного представництва в Україні, а також окремі види доходів з українського джерела – у випадках і межах, передбачених відповідними статтями Конвенції. Якщо офіс, люди і договори лишилися в Києві, українська діяльність може визнаватися таким представництвом, тож операційний прибуток з України не зникатиме. Змінюється підстава: це вже не світовий прибуток українського резидента, а прибуток українського представництва. 

На практиці місце проведення засідань органів управління, оформлення та зміст корпоративних рішень, місцезнаходження управлінського персоналу, доступ до банківських рахунків та фактичне здійснення управління можуть використовуватися для оцінки місця фактичного керівництва компанією. Статутної адреси в Києві замало, якщо компанією фактично керують з Німеччини.

Тай-брейкер не питає, де зареєстрований учасник. Він питає, де керують підприємством.

Знижена податкова ставка не з’являється лише з німецької адреси

Застосування пільг за вказаною Конвенцією не з’являється від того, що власник живе в Берліні чи Мюнхені або має німецьку адресу. Для неї потрібні три окремі речі, і кожна перевіряється окремо.

По-перше, на момент виплати отримувач має бути податковим резидентом Німеччини. Це статус за німецьким податковим законом, підтверджений для цілей угоди.

По-друге, цей отримувач має бути фактичним власником доходу: тим, хто має право ним розпорядитися, а не тим, через чий рахунок гроші лише пройшли.

По-третє, сама виплата має бути правильно названа за змістом. Дивіденд, проценти, роялті й плата за послугу потрапляють у різні статті угоди, і в кожної своя стеля. Помилка в назві означає, що знижена ставка тієї статті не застосовується, навіть якщо резидентство підтверджене.

Резидентство для українського податкового агента підтверджує не договір оренди і не реєстрація за адресою, а довідка про податкове резидентство. Її видає компетентний податковий орган Німеччини за формою, прийнятою в Німеччині. Для застосування пільги довідка має бути належним чином оформлена та, як загальне правило, перебувати у податкового агента на момент виплати. Вона має бути належним чином легалізована та перекладена відповідно до українського законодавства. Для німецького офіційного документа на практиці застосовується апостиль відповідно до Гаазької конвенції 1961 року.

Саме цю довідку стаття 103 ПКУ вимагає подати компанії, яка платить, до або в момент виплати.

Якщо довідки на цей момент немає, компанія не має права утримати пільгову ставку. Вона утримує внутрішню ставку Кодексу для цього отримувача і цього виду доходу: для компанії-нерезидента це за загальним правилом 15 відсотків (п. 141.4.2 ПКУ), для фізичної особи – ПДФО за правилами розділу IV. 

Дивіденд: спочатку податок компанії, потім податок із виплати

Дивіденд не замінює податок на прибуток.

Це два різні платежі з двох різних об’єктів, і пункт 2 статті 10 Конвенції розділяє їх прямо: обмеження ставки у джерела «не торкається оподаткування компанії щодо прибутку, з якого виплачуються дивіденди».

Спочатку ТОВ на загальній системі сплачує свій податок. Базова ставка – 18% від об’єкта оподаткування (п. 136.1 ПКУ). Об’єкт рахують від фінансового результату з різницями. Цей податок є зобов’язанням компанії. Він не стає меншим від того, що частка належить особі в Німеччині, і його не замінює податок, який потім утримають із виплати.

Другий податок виникає лише в момент розподілу. Який саме, залежить від того, хто отримувач.

Якщо отримувач – юридична особа-нерезидент, це податок із доходів нерезидента. Дивіденди, які виплачує резидент, є доходом із джерелом походження з України (п. 141.4.1 ПКУ). Резидент, який їх виплачує, утримує податок за ставкою 15% і вносить його до бюджету під час виплати (п. 141.4.2 ПКУ). Конвенція цю ставку не скасовує, а ставить стелю, і лише для того, хто фактично має право на дивіденди. За пунктом 2 статті 10 Конвенції стеля становить 5% валової суми, якщо це право має компанія, і ця компанія є власником принаймні 20% капіталу компанії, яка платить дивіденди. В усіх інших випадках стеля – 10%. Фізична особа під 5% не підпадає: для неї межа – 10%. 

Стеля не діє, якщо частка, з якої платять дивіденди, фактично пов’язана з постійним представництвом отримувача в Україні. Тоді замість статті 10 застосовують статтю 7, і Україна оподатковує прибуток цього представництва, а не утримує 5% чи 10% із виплати (пункт 4 статті 10 Конвенції).

Поруч із податком у джерела у компанії може виникнути ще один платіж. До кишені власника він не стосується. Це авансовий внесок із податку на прибуток при виплаті дивідендів (п. 57.1-1 ПКУ). Для звичайного ТОВ його рахують за тією самою ставкою 18% (п. 57.1-1.2  та п. 136.1 ПКУ). Якщо грошове зобов’язання з податку на прибуток за рік, за результатами якого платять дивіденди, уже погашене, внесок беруть із суми перевищення дивідендів над об’єктом оподаткування цього року. Якщо зобов’язання не погашене, внесок рахують з усієї суми дивідендів. За неповний рік об’єкт визначають пропорційно кількості місяців. Сплатити внесок треба до виплати або одночасно з нею. Суму, яку отримає учасник, він не зменшує. Сплачене зараховується компанії в зменшення її податку на прибуток, а перевищення переносять на наступні періоди. 

Авансовий внесок не справляється, зокрема, коли дивіденди виплачують фізичним особам, у тому числі нерезидентам (п. 57.1-1.3 ПКУ). 

Якщо отримувач – фізична особа, податку з підпункту 141.4.2 немає. Її дохід оподатковується за розділом IV ПКУ. Для нерезидента діють ті самі правила і ставки, що й для резидента (п. 170.10 ПКУ), якщо джерело доходу в Україні. Звичайні дивіденди від платника податку на прибуток, крім інституту спільного інвестування, – це ПДФО 5% (п. 167.5.2 ПКУ). Угода для людини, яка є фактичним власником доходу, ставить стелю 10%, пункт 2 статті 10 Конвенції. При внутрішніх 5% ця стеля ставку не зменшує: договір не піднімає нижчу внутрішню ставку і не замінює її своєю (вказане підтверджується, зокрема, в Індивідуальній податковій консультації ГУ ДПС у м. Києві від 20.10.2025 № 5571/ІПК/26-15-24-01-14-08). 

Окремо з доходу фізичної особи утримується військовий збір. Його об’єкт – доходи, визначені статтею 163 ПКУ, а дивіденди входять до загального місячного оподатковуваного доходу як пасивний дохід. На дату цього тексту ставка для такого доходу – 5%. Податкова застосовує її і до резидента, і до нерезидента, якщо джерело в Україні. Позиція контролюючого органу, зокрема в загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі, така, що військовий збір не є податком, ідентичним або подібним по суті до ПДФО, тож угода його не покриває. 

Позика і роялті угода кваліфікує окремо від дивіденда

Поруч із дивідендом нерідко стоять позика засновника і роялті. Угода не дозволяє назвати платіж так, як зручніше для ставки.

Дивіденди, проценти і роялті мають різні статті, і в кожну потрапляє не назва, а зміст: що саме передали, хто має право на дохід і чи є цей дохід платою за капітал, за борг чи за право.

Проценти, які виникають в Україні і сплачуються резиденту Німеччини, за статтею 11 Конвенції можуть оподатковуватися і в Німеччині, і в Україні. Німеччина бере їх як дохід свого резидента і зараховує сплачений в Україні податок. Україна може утримати своє, але не вище стелі. Стелі дві, і вони не про будь-яку позику.

2% – лише для трьох ситуацій. Продаж у кредит промислового, комерційного чи наукового обладнання. Продаж або надання товарів чи послуг у кредит одним підприємством іншому. Позика будь-якого виду, яку дав банк або інша фінансова установа.

5% – в усіх інших випадках. Звичайна позика засновника, який не є банком і не фінансує продаж у кредит, стоїть саме тут. Назва «договір позики» сама по собі ні в два відсотки, ні в звільнення не переводить.

Спочатку дивляться, хто отримує проценти, бо від цього залежить українська ставка. Стелю угоди порівнюють уже з цією ставкою і, якщо пільгу можна застосувати, утримують меншу з двох.

Для юридичної особи-нерезидента внутрішня ставка – 15% податку з доходів нерезидента, підпункт 141.4.2. Проценти входять до доходів із джерелом в Україні, і компанія, яка їх виплачує, утримує цей податок під час виплати. Якщо отримувач є німецьким резидентом, фактично має право на проценти і до виплати подав довідку, 15% замінюють стелею статті 11. Для звичайної позики учасника це 5%. Два відсотки будуть лише в тих випадках, про які пункт 2 статті 11 каже окремо.

Для фізичної особи податку з підпункту 141.4.2 немає. Проценти для неї є пасивним доходом, і ПДФО за загальним правилом становить 18%, підпункт 167.5.1. Договірна стеля тоді справді знижує цей ПДФО: замість 18% утримують 5% або, якщо випадок підпадає під пільговий перелік, 2%. Умова та сама. На момент виплати має бути довідка про німецьке резидентство, а людина має фактично мати право на проценти.

Щодо роялті, то угода ділить їх на дві групи з різними ставками (стаття 12 Конвенції):

1. Платежі за авторське право на літературний твір або твір мистецтва, включно з кінофільмами і плівками для радіо чи телебачення. Україна може оподаткувати їх, але не вище 5% валової суми, якщо отримувач фактично має на них право.
2. Роялті за авторське право на наукову працю, за патент, торговельну марку, дизайн або модель, план, таємну формулу чи процес, а також за ноу-хау. Такий платіж оподатковується лише в державі резидентства фактичного власника роялті. 

Платіж не стає роялті лише через те, що саме так його назвали в договорі або зазначили у платіжному дорученні. Для цілей Конвенції важливо, за що саме здійснюється платіж і які права або об’єкти передаються в користування.

Стаття 12 Конвенції відносить до роялті, зокрема, платежі за користування або за право користування авторськими правами, патентами, торговельними марками, дизайнами чи моделями, планами, секретними формулами або процесами, а також за інформацію щодо промислового, комерційного чи наукового досвіду. Тому для застосування відповідного режиму оподаткування необхідно, щоб зміст платежу фактично відповідав одній із передбачених Конвенцією категорій роялті.

На практиці це має підтверджуватися змістом правовідносин і документами, з яких можна встановити, яке саме право або об’єкт надано у користування та за що здійснюється оплата. Самого формулювання «роялті» у договорі чи в призначенні платежу для цього недостатньо.

Нова Конвенція вже підписана, але в розрахунку ще стара

19 травня 2026 року в Парижі міністри фінансів підписали нову угоду. Вона про податки на доходи і про запобігання ухиленню. Стара, від 3 липня 1995 року, покривала ще й майно. Нова майно зі своєї назви прибирає і має замінити текст 1995 року, але лише після того, як сама почне діяти.

Угода набирає чинності в день обміну ратифікаційними грамотами, після того, як кожна держава завершить свою внутрішню процедуру. Голосування одного парламенту недостатньо. На початок жовтня 2026 року обміну не було. Німецька та українська процедури ратифікації не завершені, а нова Угода ще не набрала чинності. Федеральне міністерство фінансів Німеччини досі позначає угоду як таку, що не набрала чинності. Для податків, які утримують у джерела, нові правила застосовують не з дня обміну, а з 1 січня календарного року, наступного за роком набрання чинності. Якщо обмін відбудеться у 2026 році, для виплат це буде 1 січня 2027 року.

Зміни стосуватимуться того, як Україна оподатковує виплати до Німеччини: дивіденди, проценти і роялті. Для зниженої ставки на дивіденди стане важливий не лише розмір частки, а й те, чи тримають її прямо і чи достатньо довго. Пільгові ставки для окремих процентів і для частини роялті буде скасовано. Поруч з’являться правило, яке дозволяє зняти пільгу, якщо операцію побудували заради неї, і арбітраж на випадок, коли компетентні органи не дійдуть згоди.

Доки нова угода не набере чинності і не почне застосовуватись, виплату рахують за текстом 1995 року. 

Умови виплати власнику в Німеччину варто звірити до того, як гроші підуть з рахунка, а не пояснювати їх уже після переказу. Має збігатися кілька речей одразу: що це за дохід за змістом, хто його фактичний власник, чи є довідка про резидентство на дату виплати і яка ставка діє саме сьогодні. Помилка в будь-якій із цих ланок зазвичай коштує дорожче, ніж час на перевірку. Legal IT Group радо допоможе з цими питаннями!